З перших років існування ініціативи World Hijab Day її підтримали в Україні. Створена мусульманками Києва ГО «Мар’ям» та інші жіночі організації Ліги мусульманок України у багатьох містах з нагоди цієї дати активізують просвітню роботу та проводять зустрічі як в Ісламських культурних центрах, так і на інших локаціях, у тому числі просто неба, намагаючись донести до суспільства ідеї терпимости та взаємної поваги між представниками різних культур і релігій — це головне завдання Всесвітнього дня хіджабу.
Цього року активістки «Мар’ям» ще напередодні День хіджабу провели на Контрактовій площі столиці захід, під час якого пропонували жінкам приміряти хустку, розповідали про її значення для мусульманок, дарували охочим книжки та буклети ісламознавчої та релігійної тематики, роздавали запрошення на ще один захід, що мав відбутися невдовзі в ісламському культурному центрі столиці, пригощали гарячими напоями та смаколиками.
Не було довгих лекцій — акцент зробили на особистих бесідах мусульманок з немусульманками. Зацікавленим пояснювали, що хіджаб не ознака гноблення чи приниження жінки, що в ісламі є тільки приписи, а додержувати їх чи ні — усвідомлений вибір людини, тож жінка сама обирає, покриватися, чи ні. 
Розповідали і про те, чому була потрібна така дата, адже у країнах немусульманського світу попри декларовані права та свободи існують порушення прав релігійних меншин, у тому числі мусульман; що у світських державах негативно ставляться до будь-якої публічної демонстрації належности до певної релігії та, вважаючи хіджаб за релігійний символ, забороняють жінкам покривати голову на робочих місцях або в навчальних закладах. Ішлося і про те, що в Україні, на щастя, не існує протистояння держави та вірних, але на жаль, існує побутова ісламофобія та хіджабофобія, і часом мусульманки стикаються з образами, насмішками чи навіть дискримінацією через свою хустку. Тому і для України актуальна боротьба з викривленою інформацією, яка підживлює негатив щодо мусульман.
До речі, для багатьох жінок і дівчат, що прийняли іслам і мають бажання носити хіджаб, часто саме страх негативу з боку оточення заважає це зробити. Іноді морально-психологічні страждання тривають не один рік: тут і побоювання стати жертвою цькування, насмішок, і звинувачення себе за боягузтво, нерішучість на шляху до реалізації власного наміру, за відсутність завзятости, й сумніви у твердості своєї віри…
Для багатьох киянок, що спілкувалися під час акції на Контрактовій з мусульманками, стало справжнім одкровенням, що носити хустку чи довгий одяг, який закриває все тіло, жінку ніхто не змушує — ба більше, не має права примушувати. Дивувалися з того, що носити хіджаб чи не носити — це завжди вільний вибір самої мусульманки, і що саме там, де жінок примушують носити хустку, забуваючи, що в релігії нема примусу, жінки найчастіше від хустки відмовляються.
Про те, що хустка має бути вільним вибором мусульманки, розповіла голова ГО «Мар’ям» Олена Мироненко, поділившись своїм особистим досвідом:
— У хіджаб я вбралася не одразу. Він мені тяжко дався — у тому розумінні, що я йшла до нього три роки після того, як прийняла іслам. Мене ніхто не примушував — ба більше, якби був хоч якійсь тиск чи примус, то однієї з найкращих у моєму житті подій, може б, і не сталося, я б ніколи не прийшла до хіджабу… Тож коли я наділа хіджаб, це було тільки моє рішення, мій вибір. І аж коли з’явився мій «внутрішній хіджаб», поки я не забажала його всім серцем, не прийняла його повноцінно всією душею — тільки тоді я змогла покрити голову хусткою. Чому я не зробила цього раніше? Я дуже боялася, щоб мій хіджаб, якщо я надіну його без внутрішнього переконання в його потребі, стане виявом лицемірства, нещирости. Бо що це, як не лицемірство, коли покриваєшся хусткою про людське око, не відчуваючи, що це справді твій вибір, що ти справді бажаєш цього? Я не хотіла робити це для когось, на чиєсь прохання, ради людської думки — я хотіла убратися в хустку тоді, коли зрозумію, що це моє, що я прийняла хіджаб цілком. Так і сталося. І коли я відчула, що хіджаб — це невіддільна частина мене, я його наділа.
Давніше мене утримувало від того, щоб надіти хіджаб, ще й думка оточення — я зростала тут, у цьому будинку, з цими близькими та родичами, з сусідами — й це міцно тримало. Я думала про цих людей, як вони сприймуть, як вони відреагують… А коли прийшло усвідомлене бажання убратися в хіджаб, ці речі стали неважливими, і, слава Богу, коли я прийняла хіджаб цілком й одяглася відповідно, люди прийняли це і зрозуміли мене такою, яка я є. Коли з’явився оцей стрижень, оця переконаність і впевненість у своєму виборі, тоді й люди сприймають тебе, бо в тобі нема фальші, і твій образ — це твоє природне, зовнішнє відповідає внутрішньому, тобто щире. Я зараз не можу уявити себе без хіджабу: це невіднятна частина мене, і хай там що в житті станеться, хіджаб — те, що супроводжуватиме мене до кінця моїх днів у цьому світі.
Нагадаємо, на акції з нагоди Дня хіджабу 29 січня в Києві близько півсотні немусульманок зголосилися надіти хустку і в такий спосіб підтримати мусульманок. Киянкам дарували хустки та палантини, допомагали пов’язати їх, примірявши на себе новий образ, та зробити світлину на згадку, а за бажанням і розмістити її на своїх сторінках у соцмережах.
Протидія таким негативним явищам, як ісламофобія, неможлива без культурно-просвітньої роботи, без міжкультурного, міжрелігійного діалогу — це один з основних напрямків діяльности ГО «Мар’ям». Утім, уся соціально діяльність активісток організації допомагає розвінчувати міфи та упередження щодо мусульман в українському суспільстві, бо демонструє іншим, чого саме вчить іслам, які якості виховує в послідовників, а це передусім гуманність, милосердя, доброчинність, прагнення миру, повага до інших людей.