У вільній країні жінка вільна у своєму виборі — в ІКЦ столиці відзначили Всесвітній день хіджабу

Заходи в рамках відзначення Всесвітнього дня хіджабу не обмежуються 1 лютого. Цього року ініціатива World Hijab Day Organization запроваджує 30-денний Ramadan Hijab Challenge — заходи, об’єднані темою «Міжнародний місяць мусульманської історії», а також серію акцій з метою донести до суспільства проблеми, що з ними стикаються мусульманки в немусульманському оточенні. 

 

Як підкреслюють організатори, хустку, важливий атрибут жіночого одягу в мусульманському світі, дедалі частіше можна побачити на вулицях європейських країн. Але поява в суспільстві жінки в хіджабі викликає неоднозначну реакцію. На жаль, іноді можна спостерігати прояви хіджабофобії та ісламофобії. Таке упереджене ставлення спричинене незнанням самої суті віровчення та, зокрема, ролі і статусу жінки в ісламі, значення хустки в житті мусульманок, тож потрібна роз’яснювальна, культурно-просвітня робота. Її ведуть, і вона системна, але є одна дата, коли на знак солідарности з мусульманками, що обстоюють своє право на хіджаб, жінки-немусульманки на один день надівають хустку — 1 лютого. 

 

Цю дату запровадила американка Назма Хан, що не за чутками знає, якому тиску піддаються покриті мусульманки в немусульманському суспільстві. Переїхавши з Бангладеш до США ще маленькою дівчинкою, Назма зазнала знущань і цькування через хіджаб — спершу у школі, а потім і в дорослому житті. Тож вона й запропонувала жінкам у всьому світі відчути, як це бути покритою мусульманкою. Назма Хан створила всесвітню громадську організацію «World Hijab Day Organization», що поширює ідеї толерантности та взаємної поваги.

 

Від перших років ініціативи World Hijab Day її підтримали в Україні. Створена мусульманками Києва ГО «Мар’ям» та інші жіночі організації Ліги мусульманок України в багатьох містах активізують до цієї дати просвітню работу, зокрема проводять зустрічі в ісламських культурних центрах та на інших локаціях, навіть просто неба, доносячи до співвітчизників ідеї ​​терпимости та взаємної поваги між представниками різних культур та релігій — власне, це і є головне завдання Всесвітнього дня хіджаба. 

 

Цього разу ГО «Мар’ям» провела два заходи, і якщо перший, просто неба, був розрахований на перехожих і через це не передбачав розлогих лекцій — обмежились індивідуальними бесідами, мірянням хіджабу, подарунками та частуванням, — то другій, в Ісламського культурному центрі Києва, дав змогу підготувати насичену програму з лекціями, концертом, конкурсами та вікторинами, виступами шановних гостей, показом традиційного вбрання мусульманських народів і дефіле сучасної мусульманської моди. Також були виставки: експозиція предметів декоративно-ужиткового мистецтва країн Сходу, книжкова та виставка репродукцій творів образотворчого мистецтва, а ще — добродійний ярмарок, майстер-класи тощо.

 

Родзинкою локації, що логічно доповнила лекцію «Образ жінки в хіджабі у світовому образотворчому мистецтві», було те, що поруч з репродукціями полотен видатних живописців стояли ніби ожилі героїні картин, образи яких повторювали зображене. 

 

Захід у столичному ІКЦ відвідало чимало гостей — як послідовниць ісламу, так і немусульманок. Завітали і представники іноземних дипломатичних представництв та організацій.

 

Прагнення українських мусульманок обстоювати свої релігійні права, зберігати культуру та традиції народів, що сповідують іслам, своєю присутністю вшанували Тимчасова повірена у справах Республіки Індонезія в Україні пані Ерна Херліна, аташе з культури Посольства Республіки Таджикистан в Україні пані Зухро Саїдзода та представниця Управління у справах релігії Турецької Республіки (Diyanet İşleri Başkanlığı) та посольства Туреччини в Україні пані Несібе Чімен. На заході була присутня і представниця Київського міського центру запобігання та протидії насильству, який від першого дня його існування підтримує ГО «Мар’ям». 

 

Ерна Херліна подякувала організаторам за чудовий та атмосферний захід, поділилася і своїми першими враженнями, що мала, прибувши до України, та згадала, що приємно здивувалася, дізнавшись про існування в нас мусульманської спільноти та активність українських послідовниць ісламу. Дипломатка розповіла про життя індонезійських мусульманок, зокрема про те, що прагнення жінок залишатися в хіджабі дало неабиякий поштовх розвитку модної індустрії в Індонезії.

 

Гостя з Туреччини пані Несібе Чімен віддала належне завзяттю українських мусульманок в обстоюванні прав жінок, а також у збереженні традицій та культури мусульманських народів, говорила про значення хіджабу в житті мусульманської жінки.

 

Представниця Київського міського центру запобігання та протидії насильству (ім’я не називаємо з огляду на політику анонімности та конфіденційности цієї установи. — Ред.) відгукнулася на запрошення, щоб підтримати права мусульманок на хіджаб, дізнатися більше про історію, культуру ісламу та просто поспілкуватися з гостями та учасницями заходу. Вона висловила захват від події та зазначила, що цілком поділяє думку: носити хіджаб чи не носити — це право та вільний вибір кожної жінки, а такі заходи сприяють обізнаності суспільства щодо ісламу та мусульман, адже саме викривлена, неправдива інформація підживлює хіджабофобію. Також вона зазначила, що у нашому суспільстві взагалі існує досить багато стереотипів щодо жінок, не тільки мусульманок, а й представниць інших релігійних спільнот і національних меншин:

 

— Насправді те, що жінка в хіджабі, в жодному випадку не характеризує її, як неосвічену, обмежену особистість. А взагалі, якщо казати про Україну, то кожному в нас гарантоване право на вільний вибір релігії, віровизнання, й кожен має право в тому числі на виявлення своєї віриіву зовнішньому вигляді. Щодо того, носити хіджаб чи ні, то, на мою думку, якщо жінка вважає це за потрібне, якщо це відповідає її цінностям та внутрішнім переконанням — вона має повне право це робити. Я вважаю, що ми вільна країна, і у вільній країні жінка вільна у своєму виборі.

 

Скориставшися нагодою, представниця Київського міського центру запобігання та протидії насильству подякувала за підтримку закладові з боку ГО «Мар’ям», що від перших днів його існування допомагає підопічним кімнат кризового перебування, по змозі надаючи продукти, одяг, засоби гігієни тощо. 

 

Лекції та презентації Дня хіджабу переривалися концертними номерами. Так, вихованка хореографічного гуртка культурно-просвітницького центру «Qırım ailesi — Кримська родина» Мер’єм Мамбетова потішила присутніх народним кримськотатарським танцем «Тим-тим». Свої пісні гостям дарували сестри Лемара та Анфаль, підкреслюючи високий статус жінки в ісламі, особливо жінки-матері: Лемара виконала пісню, присвячену матерям, після чого квіти вручили присутній мамі однієї з активісток ГО «Мар’ям». А пісню сестри Анфаль про важливу подію в житті кожної дівчини, коли вона вперше покривається хусткою, супроводжувала зворушлива хореографічна композиція гурту дівчаток — цей танець з наймолодшими мусульманками підготувала сестра Ельміра.

 

Гостям пропонували кілька локацій: виставка виробів традиційного декоративно-ужиткового мистецтва мусульманських народів (експонати збирала сестра Людмила Лукашевич); «Шатро перевтілень», де охочі могли приміряти цілісний образ жінки в хіджабі, пройти експрес-курс із вив’язування хустки, отримати «амірку» та хустку чи палантин у подарунок і перейти до однієї з фотозон, щоб зробити світлину на згадку. Жінки не стримували емоцій від свого нового вигляду й ділилися враженнями. Ось лише деякі з відгуків гостей:

— Неймовірно, я не думала, що мені так личитиме!

— Відчуваю себе досить незвично, але це приємні відчуття та враження!

— У моєму гардеробі майже нема спідниць. Завжди вважала, що у джинсах зручніше та й взагалі це сучасніше — темп життя такий. А дивлюсь на нову себе й розумію, що моя відмова від сукні насправді була моєю підсвідомою відмовою від жіночности через те, що в нашому суспільстві досі вважають, що «курка не птиця»… Тож і ходила в «унісексі», і це, мабуть, було спробою комусь довести, що я не гірша за чоловіків. А тепер чомусь нікому нічого не хочеться доводити. Якось дивно навіть: ось я в довгому вбранні, в хустці, і нікуди не поділися ні мої мізки, ні мої досягнення у професії, а впевнености додалося…

— Я собі подобаюсь в такому образі. Спіймала себе на думці, що якби я так прийшла на роботу, то ніхто б не додумався панібратськи поплескати мене по плечу й попросити попрацювати понаднормово. Отака чарівна хустка: дарує більше особистого простору та поваги до нього…

— Незвично… Мабуть я б так не ходила щодня. Чому? Та якось, відчуваючи себе чи не князівною в такому платті, важко уявити себе захеканою, що бігає по магазинах з відтягнутими до підлоги руками, в яких набиті об’ємні сумки. Мабуть, у мусульманських родинах ставлення до жінки не як до возового коня — вона може собі дозволити виглядати, як жінка, й не перебирає на себе якісь чоловічі обов’язки.

— Шкода, що чоловік мене зараз не бачить! 

— Надягла це на себе і справді зрозуміла, що я є цінністю — саме я, а не моя фігура чи зачіска. Ні, я це знала, але тепер переконалася. 

— Класний одяг, класний образ! Тільки якщо десь на Сході жінки в такий спосіб убезпечують себе від нескромних поглядів, у нас, на жаль, це спрацьовує навпаки. Жінка в хіджабі привертає надмірну увагу оточення та ще й розбурхує уяву сторонніх чоловіків: що ж там в неї під покривалом, під просторою сукнею. Хоча, мабуть, гарячі голови остуджує. Навряд чи хтось буде чіплятися до жінки в хіджабі, так само, як не чіпляються, скажімо, до черниць, що теж ходять у закритому одязі.

 

На добродійному ярмарку можна було придбати блокноти й нотатнички-магніти на холодильник. Виторг призначався для шляхетної справи підтримки дітей в інтернатних закладах і дітей з тяжкими захворюваннями в лікарнях. Також на доброчинність пішли кошти з реалізації декоративних воскових свічок та ароматичних саше, виготовлених Людмилою Лукашевич.

 

Гості могли поповнити свої книжкові полички ісламознавчою та культурно-просвітницькою літературою — книжками та брошурами, в тому числі виданнями для дітей та підлітків.

 

У програмі були квести й конкурси — без призів і подарунків не пішов ніхто. Та й прикрасити свої руки візерунками з хни захотіли чимало гостей: майстер-класи із мехенді завжди приваблюють відвідувачок. 

 

Усіх частували смаколиками та пригощали східною кавою та чаєм. Крім звичного чорного й зеленого можна було скуштувати досить екзотичний для українців заварений на молоці з різними спеціями «бедуїнський» чай-карак. Неформальне спілкування мусульманок і немусульманок за трапезою — одна з найважливіших складових таких заходів, бо саме це допомагає руйнувати стереотипи та долати бар’єри незнання.

 

Нагадаємо, 29 січня на Контрактовій площі в Києві активістки ГО «Мар’ям» також провели акцію до Всесвітнього дня хіджабу.