Ісламські культурні центри України продовжують свої добродійні акції. Цього разу активістки Ліги мусульманки України за підтримки міжнародної благодійної організації Human Appeal роздали 200 наборів побутової хімії.
Волонтерки ЛМУ в Києві, Вінниці та Львові допомогли людям, що найбільше потребують підтримки в цей неспокійний час. Кожен набір містив пральний порошок, шампунь, мило, зубну пасту, серветки, мийні засоби, сміттєві пакети, засоби особистої гігієни тощо.
Проєкт складався з трьох етапів: перший відбувся у Львові, де роздали 50 наборів, другий реалізували в Києві — 100 наборів побутової хімії; останню акцію провели у Вінниці, де люди отримали 50 таких наборів.
За словами голови Ліги мусульманок України Ніяри Мамутової, більшість отримувачів допомоги — переселенці зі східної частини України:
— Зараз було дуже актуально і необхідно роздавати жінкам саме гігієнічні набори, бо більшість родин — це переселенці зі східної частини України, звідки вони втікали від війни, залишивши все своє майно. Авжеж ніхто, тікаючи, не брав гігієнічні засоби з собою. Також роздавали жінкам, що повернулися додому. В такі складні часи хотілося максимально допомогти. В набори входило найнеобхідніше й найкорисніше для родини.
Ті, хто отримав допомогу, щиро дякували організаторам.
— Війна та нестабільна економічна ситуація в державі впливає на становище українців. Конгрес мусульман України розуміє важливість таких акцій для підтримки тих, хто цього найбільше потребує, — каже одна з прихожанок вінницького ІКЦ.
Голові Ліги мусульманок України Ніярі Мамутовій вручена грамота Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом».
Церемонія нагородження відбулася в Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська». На заході були присутні голова ВР Руслан Стефанчук, міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, заступниця міністра оборони Ганна Маляр, представники церков і релігійних організацій, військові капелани, волонтери та громадські діячі.
У своїх виступах представники державної влади підкреслили важливу роль, що у протистоянні збройній агресії Росії, у волонтерстві відіграють релігійні організації та громадські активісти.
Відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України голова ЛІги мусульманок Ніяра Мамутова нагороджена за вагомий особистий внесок у зміцнення духовности українського народу, морально-психологічну підтримку військовослужбовців в умовах російської агресії, просвітницьку та волонтерську діяльність.
На жаль, голова Ліги мусульманок не змогла бути присутньою на церемонії нагородження. Тож грамоту від її імені отримала Сюзанна Іслямова.
Водночас за словами пані Ніяри, грамоту вона сприймає не як особисте досягнення:
— Хоч грамота підписана моїм іменем, я вважаю, що ця нагорода від ВР України дана кожній жінці, яка небайдужа до того, що відбувається навколо. Це досягнення всіх мусульманок, що працюють з нами в одній команді в різних містах, втілюють у життя свої ідеї, віддають свій час на благодійність і волонтерство, простягають руку допомоги тим, хто потребує. Вони ділилися добротою перед війною і продовжують нині. Знаю дуже багато жінок, що, може, ніколи не отримають грамот, але вони справді роблять неймовірно багато для України та суспільства. Тож прошу Господа дати найкращу нагороду всім, хто наповнює життя добрими справами, а нашій країні — перемоги й миру.
Всесвітній день хіджабу – своєрідний флешмоб, започаткований американською мусульманкою Назмою Хан, що зазнала дискримінації через свою хустку. Його відзначають у понад 140 країнах світу, й мета цієї дати — розповісти суспільству про право мусульманок одягатися відповідно до своєї релігії, донести інформацію про те, що у країнах немусульманського світу послідовниці ісламу нерідко стають не тільки об’єктом знущань і кпин через свій одяг, а й зазнають дискримінації та утисків на роботі, у працевлаштуванні чи під час навчання. 1 лютого жінок-немусульманок закликають заявити про свою солідарність з мусульманками в обстоюванні релігійних прав, пропонуючи на собі відчути ставлення суспільства до жінки в хіджаби, пов’язавши хустку хоча б на день. Ці заходи є дієвим способом профілактики ксенофобії, вони пропагують релігійну толерантність, міжкультурний, міжрелігійний діалог заради суспільного добра, миру та злагоди.
Коріння багатьох фобій, зокрема боязні мусульман, жінок у хіджабах, страху перед носіями іншої культури, представниками інших релігій, криється в незнанні та в задавненій хворобі сприйняття, що ґрунтується на хибних стереотипах та упередженнях. З нагоди цього дня громадські організації мусульман зазвичай активізують роз’яснювальну та просвітню роботу, спростовуючи викривлену інформацію про іслам і його послідовників.
Такі заходи проводять у лютневі дні й в Україні. Через карантинні обмеження в регіонах акції до Всесвітнього дня хіджабу відбуваються в різні дні. Ми вже розповідали про заходи в Києві, Запоріжжі, Харкові та Львові, а днями й жителі Сум і Вінниці мали змогу більше дізнатися і про хіджаб, і про статус жінки в ісламі, і про традиції та культуру мусульманських народів, а заразом дізнатися про те, що звичай покриватися існує не тільки в ісламі, а й в інших релігіях.
СУМИ. День хіджабу відзначили в сумському ісламському культурному центрі. Жінки, що носять хіджаб — мусульманське вбрання, яке закриває від нескромних поглядів усе тіло, крім п’ястей та обличчя, — 12 лютого запросили до ІКЦ представниць різних релігій і національностей, щоб розповісти про свої традиції.
Захід розпочався лекцією. Присутні почули про історію хіджабу, використання хустки представницями інших релігій, дізналися, які відмінності існують між жіночим мусульманським одягом у різних країнах: гостям пояснили, що таке хіджаб і як виглядають аміра, шейла, чадра, хімар, нікаб та паранджа, у яких країнах віддають перевагу тому чи іншому виду одягу.
Анна Зінченко, активістка мусульманської громади, розповіла «Суспільному.Суми», що хоча цю дату у світі відзначають 1 лютого, у Сумах День хіджабу довелося перенести через епідситуацію на початку місяця. Вона продемонструвала журналістам різні види хусток, що надівають мусульманки залежно від пори року чи нагоди, та повідала, що в гардеробі в декого їх може бути до кількох десятків:
— В цей день жінки всього світу на знак солідарности проводять своєрідний флешмоб, вбираючись у хіджаби. Мусульманки розповідають про традицію носіння хустки, навіщо ми це робимо, який наш посил, чи є це пригнобленням, чи є це нашим власним вибором. А жінки-немусульманки — християнки, юдейки, [представниці] інших конфесій — підтримують нас. Ми запрошуємо в гості всіх.
Ще одна співрозмовниця «Суспільного», Анжеліка Хуснутдінова, розповіла, що хіджаб – це не просто атрибут, а частина життя, одне ціле з нею, і що хустку вона носить з двадцяти років:
— Я його не знімаю на людях. Удома, звісно, надягаю, коли хочу. Мій вид — зав’язую, як у Туреччині, це більше підходить для мене. Є дуже багато видів: з арабських країн; є дівчата, що зав’язують у стилі Йорданії, Палестини.
П’ятнадцятирічна Ясмін Сулейман, що почала носити хіджаб у червні минулого року, пояснила, що це було самостійним рішенням, бо в хіджабі їй комфортніше, а ходити без нього вона соромиться:
— Я дуже багато читала, прочитала, що в Корані сказано, чому нам треба це носити. Також я розумію, що в ісламі жінка як алмаз, тож якщо у вас є алмаз, ви його кладете в коробочку, покриваєте, щоб [сторонні] люди його не бачили, щоб не вкрали — так само й жінка в ісламі.
Ще одна героїня телесюжету, ліванка Ісра, що вже дев’ять років живе в Україні. Вона — лікар-інтерн у Сумському онкологічному диспансері.
— Я арабка з Лівану. У нас майже всі дівчата покриті, — каже Ісра. — Тут, в Україні, коли я приїхала, спочатку були трохи складні стосунки з людьми, але потім усі звикли, і тепер усе добре, навіть чудово.
Наприкінці заходу гостям провели майстер-клас з зав’язування хіджабу різними способами, показавши, як доповнити ним різні образи.
ВІННИЦЯ. Ісламський культурний центр «Аль-Ісра» та жіноча громадська організація «Добродія» теж провели захід до Дня хіджабу. У неділю, 13 лютого, вони запросили охочих завітати до вінницького Культурного центру «Галерея XXI», де мусульманки-активістки розповіли про історію та сьогодення хіджабу, його значення для мусульманок і про те, чому нині послідовниці ісламу у країнах немусульманського світу мусять виборювати право ходити покритими.
Але й 1 лютого вінничани не лишилися без інформації про World Hijab Day. Місцевий телеканал «ВІТА-ТБ» присвятив інформаційний сюжет програми «Світанок» Всесвітньому дню хіджабу, запросивши до студії представниць Ісламського культурного центру «Аль-Ісра» Тетяну Фурманову та Наталію Хабібутдинову, щоб отримати відповіді на запитання, що таке хіджаб, навіщо його носять, і чому жінки у світі не тільки не відмовляються від хустки, а й виборюють своє право на неї.
Тетяна розповіла телеаудиторії телеканалу про історію Всесвітнього дня хіджабу, а Наталія пояснила, чому і для чого мусульманки приховують волосся під хусткою:
— Найперше — це причина релігійна, бо в Корані сказано, що жінка має бути покритою. В принципі це єдина вагома причина, з якої жінки покриваються.
— Щоб вирізнятися, — додає пані Тетяна. — Оскільки ми, будучи мусульманками, не лише досліджуємо іслам, але й були християнками [перед прийняттям ісламу], ми розуміємо, що це важливо для кожної жінки. У християнстві — для одруженої. Тому тут нічого нового немає, просто жінка має покрити голову. В ісламі <…> — при досягненні певного часу, підліткового віку.
Відповідаючи на питання, чи подобається українкам-немусульманкам на таких заходах убиратися в хіджаб, гості студії відповіли, що не геть усі виявляють бажання приміряти образ мусульманки, але більшість жінок і дівчат, що приходять на такі акції, залюбки надівають хустку та вбираються в національні костюми народів, що традиційно визнають іслам:
— Їм це подобається й вони діляться враженнями — кажуть, що відчувають себе більш жіночними.
Відповіли гості студії й на питання про особливості носіння хіджабу, коли його, наприклад, можна не носити:
— Однозначно, коли виходиш на вулицю, ти вбираєшся в хіджаб, а вдома ти його знімаєш при чоловікові, при батькові та при батькові чоловіка, але вже при братові чоловіка ти маєш покривати себе. Тобто вдома, при близьких ти можеш одягатися як забажаєш, робити будь-яку зачіску та макіяж — це не забороняється ісламом. Жінці не заборонено бути красивою, але треба перебувати в певних рамках, щоб не приваблювати інших чоловіків.
Дівчата усміхаються, коментуючи поширений міф, що мусульманки навіть сплять у хустці — кажуть, що їх відверто смішать такі запитання.
Розповіли гості студії і про те, що існує понад сто способів вив’язування хустки, але треба брати до уваги, що в який би спосіб ти не вив’язувала хустку, волосся має бути прикрите.
— І хоча є деякі країни, де жінки й обличчя закривають, цього релігія не вимагає. У нас така філософія: одяг має закривати все тіло, залишаючи відкритим обличчя й кисті рук, — пояснила Тетяна Фурманова.
На прохання ведучих мусульманки провели невеликий майстер-клас із вив’язування хустки, розповіли про найпоширеніші способи носіння хустки в певних країнах світу.
2013 року на знак солідарности з мусульманками, що обстоюють своє право на хіджаб у країнах немусульманського світу запроваджено Всесвітній день хіджабу (World Hijab Day). Ініціаторка, американка Назма Хан, закликала жінок усіх країн, без огляду на етнічне походження та віру, підтримати послідовниць ісламу, покривши голову з цієї нагоди хусткою. Таким чином вони висловлюють протест проти дискримінації та утисків, що їх зазнають мусульманки через свій хіджаб. Згодом цього дня стали проводити культурно-просвітні заходи з метою спростувати міфи та стереотипні уявлення про іслам мусульман.
Від самого початку до Всесвітнього дня хіджабу долучилась і Україна. Природно, що організатором відповідних акцій були саме українські мусульманки, передусім активістки громадських організацій, що об’єдналися в Лігу мусульманок України.
Не став винятком і цей рік, і хоча через карантинні обмеження акції та заходи не були велелюдні, як зазвичай, але таки відбулися в багатьох містах України — звісно, з усіма протиепідемічними заходами.
У Львові захід в Ісламському культурному центрі ім. Мухаммада Асада провели активістки жіночої організації «Ірада». Прийшли до сорока гостей, здебільшого немусульманок — і це відповідає основній меті й завданню дати: доносити саме до послідовників інших релігій, людей з різними світоглядними позиціями правду про іслам та мусульман, спростовувати хибні уявлення, що підживлюють хіджабофобію та ісламофобію, розповідати про права мусульманок на вільне визнання їх релігії та на вбрання, що відповідає релігійним нормам.
Як розповіла очільниця «Іради» Софія Умрякова, гості дізналися про те, що іслам насправді дає максимальну внутрішню свободу жінці, і це виявляється навіть у тому, що неможливо носити хіджаб з примусу — це стається лише коли жінка відчуває внутрішню потребу покритися.
— У програмі заходу — розповіді про хустку у традиціях різних народів і релігій, у тому числі про традицію покриватися, яка здавна існувала в українському суспільстві, — розповідає Софія Умрякова. — Ми підготували презентацію про різновиди головних уборів українських жінок у різних регіонах України, також гості дізналися про традиції жіночого вбрання в народів мусульманського Сходу. До речі, національні костюми присутні побачили не лише за картинками та світлинами на екрані, а й «наживо»: дефіле в хіджабах різних країн стало справжньою родзинкою вечора.
За словами пані Софії, конкурси та вікторини також допомагали поглибити знання присутніх про права та статус жінки в ісламі, про мусульманок, що досягли вершин у професійній, громадській та політичній діяльності — і при цьому хіджаб не став їм на заваді.
Присутні з задоволенням брали участь у майстер-класах із вив’язування хустки, розпису рук хною (мехенді), залюбки приміряли образ покритої мусульманки та фотографувались у спеціальних фотозонах, частувалися смаколиками та гарячими напоями. На завершення заходу, що тривав понад три години, кожна з гостей отримала подарунки
Відзначали Всесвітній день хіджабу і в Харкові. Активістки жіночої організації «Надія», створеної прихожанками мечеті місцевого ІКЦ, цього року перенесли в соцмережі інформкампанію про значення хіджабу для мусульманок і про те, що їхнє право практикувати свою релігію потребує захисту та підтримки не тільки одновірців, а й послідовників інших релігій, адже обстоювання свободи совісти інших зміцнює позиції самих захисників. Утім, захід з нагоди Всесвітнього дня хіджабу тут відбувся і, як не дивно, його провели саме для мусульманок. Як пояснила голова «Надії» Ольга Бавазір, щоб доносити до суспільства інформацію про право мусульманок одягатися відповідно до їх переконань, ці переконання мають бути безсумнівні насамперед для послідовниць ісламу:
— Не всі мусульманки розуміють важливість і значення хіджабу. Багато хто не надає хустці належної ваги, тож перше ніж говорити про право на хустку, треба зростити власне внутрішнє переконання у важливості хустки для мусульманки. Роз’яснювальну роботу для немусульман цього року ми проводимо в мережі, не зациклюючись саме на даті, а постійно. А ось захід з нагоди Дня хіджабу вирішили провести саме для мусульманок, щоб нагадати самим собі й сестрам, у що ми справді віримо, як засвідчуємо свою відданість і покору Богові, нагадати, що хіджаб — це не просто хустка, а ознака нашої релігійної ідентичности, свідчення нашої віри.
Як розповіла Ольга Бавазір, у програмі заходу також була лекція про хустку в українській традиції:
— Захід ми умовно поділили на дві частини: офіційна з нагадуваннями та лекціями, розповідями сестер про свій шлях до хіджабу, про зміцнення намірів; друга — більш неофіційна, з конкурсами й вікторинами, акцією «Подаруй хустці друге життя»: сестри приносили свої хустки чи палантини, дарували іншим. Звичайно, були подарунки та призи, чаювання, розпис рук хною, неформальне спілкування. Щоб сестри могли спокійно взяти участь у заході, організовано догляд за дітьми й передбачено окрему програму для найменших одновірців.
Зазначимо, що заходи до Всесвітнього дня хіджабу не обмежуються датою 1 лютого. А ще цього року ініціатива World Hijab Day Organization запропонувала 30-денний Ramadan Hijab Challenge: серію заходів, об’єднаних темою «Міжнародний місяць мусульманської історії», а також акції, які мають донести до суспільства проблеми, що з ними стикаються мусульманки в немусульманському оточенні.
Лютий у понад 140 країнах світу починається з дати, запровадженої як день солідарности з мусульманками, що виборюють своє право на хіджаб. Всесвітній день хіджабу відзначають і в багатьох містах України.
6 лютого в Запоріжжі з нагоди World Hijab Day активістки ГО «Safiya. Мусульманки Запоріжжя» організували традиційний захід, що відбувся в готелі «Інтурист». У ньому взяли участь представники Ісламського культурного центру «Віра», Запорізького офісу громадської організації «Крим SOS», громадської організації кримських татар Запоріжжя «Ана Юрт», громадської організації татарської культури «Алтин-Ай» та студенти з різних країн.
Як наголошує очільниця Ліги мусульманок України, голова національно-культурного товариства кримських татар «Ана Юрт» Ніяра Мамутова, Всесвітній день хіджабу аж ніяк не свято, а привід нагадати суспільству про права мусульманок, у тому числі на хіджаб, і привернути увагу суспільства до поширених стереотипів у сприйнятті ісламу та мусульман, до випадків дискримінації покритих мусульманок
У програмі Дня хіджабу в Запоріжжі були доповіді, виставки, вікторина, вільне спілкування та кілька красивих тематичних фотозон. Організатори запевняють: хіджаб — це естетично і сучасно, і доказ цього — традиційне для таких заходів дефіле у вбранні, що відповідає приписам ісламу.
Подію не оминув увагою місцевий телеканал TV5. Його сюжет «Факти проти міфів» повідомляє, що вже сьомий рік поспіль мусульманська громада Запоріжжя проводить культурно-просвітні заходи з презентаціями та майстер-класами, щоб зруйнувати стереотипи та заявити про свою громадянську позицію. Учасниці заходу заявляють, що хіджаб — це стиль життя, і несправедливо дискримінувати мусульманок за їхнім зовнішнім виглядом.
Глядачі каналу дізнаються, що таке хіджаб із вуст організаторів. Так, очільниця ГО «Safiya» Танзіля Іса, пояснила, що хіджаб — це передусім вільний вибір мусульманки.
— У Корані сказано: «Немає примусу в релігії». Є певні приписи, але людина має право вибору, дотримуватися цього чи ні. І мусульманка, коли в певний момент вирішує так одягнутися, покривається. Хіджаб це не лише стиль одягу, а й поведінки: жінка спілкується рівно, не привертаючи уваги, — каже Танзіля Іса, додаючи, що жінка таким чином унеможливлює ставлення до себе як до сексуального об’єкта, і спілкування стає справжнім спілкуванням з особистістю.
Автори телесюжету зазначають, що мусульманки в Україні подеколи стикаються з неоднозначною реакцією на хустку: хтось ставиться до цього спокійно, хтось — вороже, а хтось — зі здивуванням.
— У першу чергу, це нерозуміння, — говорить Сайора Мелікбоєва, активістка ГО «Safiya». — Чомусь люди думають, що як ми в хіджабі, то ми обмежені? Але це не так — ми, як і будь-яка жінка, навчаємося, працюємо, виховуємо дітей і робимо все, чого душа забажає.
— Більшість запитують: «А вдома ти теж ходиш у хустці? Ти її не знімаєш, тобі не можна?» — каже Дінара Абдо, ще одна активістка ГО «Safiya». — Тобто стереотипи існують. Можуть ще якось «складно» на тебе подивитись, поставити запитання, наприклад: «Чи не спекотно тобі?» — і я зазвичай на це відповідаю, що існує різний одяг, який можна носити влітку, щоб не було жарко, й існує зимовий одяг, щоб було тепло.
Як додає Дінара Абдо, хіджаб їй дуже подобається, бо вона почувається в ньому комфортно, до того ж він допомагає відчути себе вільною:
— По суті це моя внутрішня краса, яку я відчуваю, коли надягаю його.
Інакший одяг чи відмінні традиції жодним чином не мають упливати на ставлення до людини — це головна ідея, що її хочуть донести до присутніх організатори. Що хіджаб — це традиція, яку треба шанувати.І з цим погоджується й один із гостей заходу, житель Запоріжжя Віталій Куліш:
— Ми всі — діти Землі. У нас різні традиції, але ми маємо поважати інших, і інші будуть поважати нас.
Заходи в рамках відзначення Всесвітнього дня хіджабу не обмежуються 1 лютого. Цього року ініціатива World Hijab Day Organization запроваджує 30-денний Ramadan Hijab Challenge — заходи, об’єднані темою «Міжнародний місяць мусульманської історії», а також серію акцій з метою донести до суспільства проблеми, що з ними стикаються мусульманки в немусульманському оточенні.
Як підкреслюють організатори, хустку, важливий атрибут жіночого одягу в мусульманському світі, дедалі частіше можна побачити на вулицях європейських країн. Але поява в суспільстві жінки в хіджабі викликає неоднозначну реакцію. На жаль, іноді можна спостерігати прояви хіджабофобії та ісламофобії. Таке упереджене ставлення спричинене незнанням самої суті віровчення та, зокрема, ролі і статусу жінки в ісламі, значення хустки в житті мусульманок, тож потрібна роз’яснювальна, культурно-просвітня робота. Її ведуть, і вона системна, але є одна дата, коли на знак солідарности з мусульманками, що обстоюють своє право на хіджаб, жінки-немусульманки на один день надівають хустку — 1 лютого.
Цю дату запровадила американка Назма Хан, що не за чутками знає, якому тиску піддаються покриті мусульманки в немусульманському суспільстві. Переїхавши з Бангладеш до США ще маленькою дівчинкою, Назма зазнала знущань і цькування через хіджаб — спершу у школі, а потім і в дорослому житті. Тож вона й запропонувала жінкам у всьому світі відчути, як це бути покритою мусульманкою. Назма Хан створила всесвітню громадську організацію «World Hijab Day Organization», що поширює ідеї толерантности та взаємної поваги.
Від перших років ініціативи World Hijab Day її підтримали в Україні. Створена мусульманками Києва ГО «Мар’ям» та інші жіночі організації Ліги мусульманок України в багатьох містах активізують до цієї дати просвітню работу, зокрема проводять зустрічі в ісламських культурних центрах та на інших локаціях, навіть просто неба, доносячи до співвітчизників ідеї терпимости та взаємної поваги між представниками різних культур та релігій — власне, це і є головне завдання Всесвітнього дня хіджаба.
Цього разу ГО «Мар’ям» провела два заходи, і якщо перший, просто неба, був розрахований на перехожих і через це не передбачав розлогих лекцій — обмежились індивідуальними бесідами, мірянням хіджабу, подарунками та частуванням, — то другій, в Ісламського культурному центрі Києва, дав змогу підготувати насичену програму з лекціями, концертом, конкурсами та вікторинами, виступами шановних гостей, показом традиційного вбрання мусульманських народів і дефіле сучасної мусульманської моди. Також були виставки: експозиція предметів декоративно-ужиткового мистецтва країн Сходу, книжкова та виставка репродукцій творів образотворчого мистецтва, а ще — добродійний ярмарок, майстер-класи тощо.
Родзинкою локації, що логічно доповнила лекцію «Образ жінки в хіджабі у світовому образотворчому мистецтві», було те, що поруч з репродукціями полотен видатних живописців стояли ніби ожилі героїні картин, образи яких повторювали зображене.
Захід у столичному ІКЦ відвідало чимало гостей — як послідовниць ісламу, так і немусульманок. Завітали і представники іноземних дипломатичних представництв та організацій.
Прагнення українських мусульманок обстоювати свої релігійні права, зберігати культуру та традиції народів, що сповідують іслам, своєю присутністю вшанували Тимчасова повірена у справах Республіки Індонезія в Україні пані Ерна Херліна, аташе з культури Посольства Республіки Таджикистан в Україні пані Зухро Саїдзода та представниця Управління у справах релігії Турецької Республіки (Diyanet İşleri Başkanlığı) та посольства Туреччини в Україні пані Несібе Чімен. На заході була присутня і представниця Київського міського центру запобігання та протидії насильству, який від першого дня його існування підтримує ГО «Мар’ям».
Ерна Херліна подякувала організаторам за чудовий та атмосферний захід, поділилася і своїми першими враженнями, що мала, прибувши до України, та згадала, що приємно здивувалася, дізнавшись про існування в нас мусульманської спільноти та активність українських послідовниць ісламу. Дипломатка розповіла про життя індонезійських мусульманок, зокрема про те, що прагнення жінок залишатися в хіджабі дало неабиякий поштовх розвитку модної індустрії в Індонезії.
Гостя з Туреччини пані Несібе Чімен віддала належне завзяттю українських мусульманок в обстоюванні прав жінок, а також у збереженні традицій та культури мусульманських народів, говорила про значення хіджабу в житті мусульманської жінки.
Представниця Київського міського центру запобігання та протидії насильству (ім’я не називаємо з огляду на політику анонімности та конфіденційности цієї установи. — Ред.) відгукнулася на запрошення, щоб підтримати права мусульманок на хіджаб, дізнатися більше про історію, культуру ісламу та просто поспілкуватися з гостями та учасницями заходу. Вона висловила захват від події та зазначила, що цілком поділяє думку: носити хіджаб чи не носити — це право та вільний вибір кожної жінки, а такі заходи сприяють обізнаності суспільства щодо ісламу та мусульман, адже саме викривлена, неправдива інформація підживлює хіджабофобію. Також вона зазначила, що у нашому суспільстві взагалі існує досить багато стереотипів щодо жінок, не тільки мусульманок, а й представниць інших релігійних спільнот і національних меншин:
— Насправді те, що жінка в хіджабі, в жодному випадку не характеризує її, як неосвічену, обмежену особистість. А взагалі, якщо казати про Україну, то кожному в нас гарантоване право на вільний вибір релігії, віровизнання, й кожен має право в тому числі на виявлення своєї віриіву зовнішньому вигляді. Щодо того, носити хіджаб чи ні, то, на мою думку, якщо жінка вважає це за потрібне, якщо це відповідає її цінностям та внутрішнім переконанням — вона має повне право це робити. Я вважаю, що ми вільна країна, і у вільній країні жінка вільна у своєму виборі.
Скориставшися нагодою, представниця Київського міського центру запобігання та протидії насильству подякувала за підтримку закладові з боку ГО «Мар’ям», що від перших днів його існування допомагає підопічним кімнат кризового перебування, по змозі надаючи продукти, одяг, засоби гігієни тощо.
Лекції та презентації Дня хіджабу переривалися концертними номерами. Так, вихованка хореографічного гуртка культурно-просвітницького центру «Qırım ailesi — Кримська родина» Мер’єм Мамбетова потішила присутніх народним кримськотатарським танцем «Тим-тим». Свої пісні гостям дарували сестри Лемара та Анфаль, підкреслюючи високий статус жінки в ісламі, особливо жінки-матері: Лемара виконала пісню, присвячену матерям, після чого квіти вручили присутній мамі однієї з активісток ГО «Мар’ям». А пісню сестри Анфаль про важливу подію в житті кожної дівчини, коли вона вперше покривається хусткою, супроводжувала зворушлива хореографічна композиція гурту дівчаток — цей танець з наймолодшими мусульманками підготувала сестра Ельміра.
Гостям пропонували кілька локацій: виставка виробів традиційного декоративно-ужиткового мистецтва мусульманських народів (експонати збирала сестра Людмила Лукашевич); «Шатро перевтілень», де охочі могли приміряти цілісний образ жінки в хіджабі, пройти експрес-курс із вив’язування хустки, отримати «амірку» та хустку чи палантин у подарунок і перейти до однієї з фотозон, щоб зробити світлину на згадку. Жінки не стримували емоцій від свого нового вигляду й ділилися враженнями. Ось лише деякі з відгуків гостей:
— Неймовірно, я не думала, що мені так личитиме!
— Відчуваю себе досить незвично, але це приємні відчуття та враження!
— У моєму гардеробі майже нема спідниць. Завжди вважала, що у джинсах зручніше та й взагалі це сучасніше — темп життя такий. А дивлюсь на нову себе й розумію, що моя відмова від сукні насправді була моєю підсвідомою відмовою від жіночности через те, що в нашому суспільстві досі вважають, що «курка не птиця»… Тож і ходила в «унісексі», і це, мабуть, було спробою комусь довести, що я не гірша за чоловіків. А тепер чомусь нікому нічого не хочеться доводити. Якось дивно навіть: ось я в довгому вбранні, в хустці, і нікуди не поділися ні мої мізки, ні мої досягнення у професії, а впевнености додалося…
— Я собі подобаюсь в такому образі. Спіймала себе на думці, що якби я так прийшла на роботу, то ніхто б не додумався панібратськи поплескати мене по плечу й попросити попрацювати понаднормово. Отака чарівна хустка: дарує більше особистого простору та поваги до нього…
— Незвично… Мабуть я б так не ходила щодня. Чому? Та якось, відчуваючи себе чи не князівною в такому платті, важко уявити себе захеканою, що бігає по магазинах з відтягнутими до підлоги руками, в яких набиті об’ємні сумки. Мабуть, у мусульманських родинах ставлення до жінки не як до возового коня — вона може собі дозволити виглядати, як жінка, й не перебирає на себе якісь чоловічі обов’язки.
— Шкода, що чоловік мене зараз не бачить!
— Надягла це на себе і справді зрозуміла, що я є цінністю — саме я, а не моя фігура чи зачіска. Ні, я це знала, але тепер переконалася.
— Класний одяг, класний образ! Тільки якщо десь на Сході жінки в такий спосіб убезпечують себе від нескромних поглядів, у нас, на жаль, це спрацьовує навпаки. Жінка в хіджабі привертає надмірну увагу оточення та ще й розбурхує уяву сторонніх чоловіків: що ж там в неї під покривалом, під просторою сукнею. Хоча, мабуть, гарячі голови остуджує. Навряд чи хтось буде чіплятися до жінки в хіджабі, так само, як не чіпляються, скажімо, до черниць, що теж ходять у закритому одязі.
На добродійному ярмарку можна було придбати блокноти й нотатнички-магніти на холодильник. Виторг призначався для шляхетної справи підтримки дітей в інтернатних закладах і дітей з тяжкими захворюваннями в лікарнях. Також на доброчинність пішли кошти з реалізації декоративних воскових свічок та ароматичних саше, виготовленихЛюдмилою Лукашевич.
Гості могли поповнити свої книжкові полички ісламознавчою та культурно-просвітницькою літературою — книжками та брошурами, в тому числі виданнями для дітей та підлітків.
У програмі були квести й конкурси — без призів і подарунків не пішов ніхто. Та й прикрасити свої руки візерунками з хни захотіли чимало гостей: майстер-класи із мехенді завжди приваблюють відвідувачок.
Усіх частували смаколиками та пригощали східною кавою та чаєм. Крім звичного чорного й зеленого можна було скуштувати досить екзотичний для українців заварений на молоці з різними спеціями «бедуїнський» чай-карак. Неформальне спілкування мусульманок і немусульманок за трапезою — одна з найважливіших складових таких заходів, бо саме це допомагає руйнувати стереотипи та долати бар’єри незнання.
Нагадаємо, 29 січня на Контрактовій площі в Києві активістки ГО «Мар’ям» також провели акцію до Всесвітнього дня хіджабу.
З перших років існування ініціативи World Hijab Day її підтримали в Україні. Створена мусульманками Києва ГО «Мар’ям» та інші жіночі організації Ліги мусульманок України у багатьох містах з нагоди цієї дати активізують просвітню роботу та проводять зустрічі як в Ісламських культурних центрах, так і на інших локаціях, у тому числі просто неба, намагаючись донести до суспільства ідеї терпимости та взаємної поваги між представниками різних культур і релігій — це головне завдання Всесвітнього дня хіджабу.
Цього року активістки «Мар’ям» ще напередодні День хіджабу провели на Контрактовій площі столиці захід, під час якого пропонували жінкам приміряти хустку, розповідали про її значення для мусульманок, дарували охочим книжки та буклети ісламознавчої та релігійної тематики, роздавали запрошення на ще один захід, що мав відбутися невдовзі в ісламському культурному центрі столиці, пригощали гарячими напоями та смаколиками.
Не було довгих лекцій — акцент зробили на особистих бесідах мусульманок з немусульманками. Зацікавленим пояснювали, що хіджаб не ознака гноблення чи приниження жінки, що в ісламі є тільки приписи, а додержувати їх чи ні — усвідомлений вибір людини, тож жінка сама обирає, покриватися, чи ні. Розповідали і про те, чому була потрібна така дата, адже у країнах немусульманського світу попри декларовані права та свободи існують порушення прав релігійних меншин, у тому числі мусульман; що у світських державах негативно ставляться до будь-якої публічної демонстрації належности до певної релігії та, вважаючи хіджаб за релігійний символ, забороняють жінкам покривати голову на робочих місцях або в навчальних закладах. Ішлося і про те, що в Україні, на щастя, не існує протистояння держави та вірних, але на жаль, існує побутова ісламофобія та хіджабофобія, і часом мусульманки стикаються з образами, насмішками чи навіть дискримінацією через свою хустку. Тому і для України актуальна боротьба з викривленою інформацією, яка підживлює негатив щодо мусульман.
До речі, для багатьох жінок і дівчат, що прийняли іслам і мають бажання носити хіджаб, часто саме страх негативу з боку оточення заважає це зробити. Іноді морально-психологічні страждання тривають не один рік: тут і побоювання стати жертвою цькування, насмішок, і звинувачення себе за боягузтво, нерішучість на шляху до реалізації власного наміру, за відсутність завзятости, й сумніви у твердості своєї віри…
Для багатьох киянок, що спілкувалися під час акції на Контрактовій з мусульманками, стало справжнім одкровенням, що носити хустку чи довгий одяг, який закриває все тіло, жінку ніхто не змушує — ба більше, не має права примушувати. Дивувалися з того, що носити хіджаб чи не носити — це завжди вільний вибір самої мусульманки, і що саме там, де жінок примушують носити хустку, забуваючи, що в релігії нема примусу, жінки найчастіше від хустки відмовляються.
Про те, що хустка має бути вільним вибором мусульманки, розповіла голова ГО «Мар’ям» Олена Мироненко, поділившись своїм особистим досвідом:
— У хіджаб я вбралася не одразу. Він мені тяжко дався — у тому розумінні, що я йшла до нього три роки після того, як прийняла іслам. Мене ніхто не примушував — ба більше, якби був хоч якійсь тиск чи примус, то однієї з найкращих у моєму житті подій, може б, і не сталося, я б ніколи не прийшла до хіджабу… Тож коли я наділа хіджаб, це було тільки моє рішення, мій вибір. І аж коли з’явився мій «внутрішній хіджаб», поки я не забажала його всім серцем, не прийняла його повноцінно всією душею — тільки тоді я змогла покрити голову хусткою. Чому я не зробила цього раніше? Я дуже боялася, щоб мій хіджаб, якщо я надіну його без внутрішнього переконання в його потребі, стане виявом лицемірства, нещирости. Бо що це, як не лицемірство, коли покриваєшся хусткою про людське око, не відчуваючи, що це справді твій вибір, що ти справді бажаєш цього? Я не хотіла робити це для когось, на чиєсь прохання, ради людської думки — я хотіла убратися в хустку тоді, коли зрозумію, що це моє, що я прийняла хіджаб цілком. Так і сталося. І коли я відчула, що хіджаб — це невіддільна частина мене, я його наділа.
Давніше мене утримувало від того, щоб надіти хіджаб, ще й думка оточення — я зростала тут, у цьому будинку, з цими близькими та родичами, з сусідами — й це міцно тримало. Я думала про цих людей, як вони сприймуть, як вони відреагують… А коли прийшло усвідомлене бажання убратися в хіджаб, ці речі стали неважливими, і, слава Богу, коли я прийняла хіджаб цілком й одяглася відповідно, люди прийняли це і зрозуміли мене такою, яка я є. Коли з’явився оцей стрижень, оця переконаність і впевненість у своєму виборі, тоді й люди сприймають тебе, бо в тобі нема фальші, і твій образ — це твоє природне, зовнішнє відповідає внутрішньому, тобто щире. Я зараз не можу уявити себе без хіджабу: це невіднятна частина мене, і хай там що в житті станеться, хіджаб — те, що супроводжуватиме мене до кінця моїх днів у цьому світі.
Нагадаємо, на акції з нагоди Дня хіджабу 29 січня в Києві близько півсотні немусульманок зголосилися надіти хустку і в такий спосіб підтримати мусульманок. Киянкам дарували хустки та палантини, допомагали пов’язати їх, примірявши на себе новий образ, та зробити світлину на згадку, а за бажанням і розмістити її на своїх сторінках у соцмережах.
Протидія таким негативним явищам, як ісламофобія, неможлива без культурно-просвітньої роботи, без міжкультурного, міжрелігійного діалогу — це один з основних напрямків діяльности ГО «Мар’ям». Утім, уся соціально діяльність активісток організації допомагає розвінчувати міфи та упередження щодо мусульман в українському суспільстві, бо демонструє іншим, чого саме вчить іслам, які якості виховує в послідовників, а це передусім гуманність, милосердя, доброчинність, прагнення миру, повага до інших людей.
Почалися зимові канікули, а значить, у школярів з’явилося багато вільного часу. Щоб діти могли провести дозвілля з користю, Ліга мусульманок України організувала семінар для підлітків 11–16 років, зібравши 26–29 грудня в Києві юних гостей із різних міст України.
Чотири дні підлітки слухали лекції про етикет, чистоту тіла й душі, важливість часу, Судний день і могли ставити будь-які питання фахівцям. У програмі семінару був творчий майстер-клас і веселі старти, де кожен міг виявити себе в команді.
Після заходу організатори провели опитування серед учасників. Було побажання зробити семінар довшим і запланувати прогулянку містом.
— Ми організовуємо такі семінари, щоб підлітки з різних міст знайомилися одне з одним, підтримували дружні стосунки, наповнювалися корисною інформацією про свою релігію. Це наші діти, наше майбутнє. Їхнє виховання лежить на наших плечах, тому треба приділяти увагу їм сьогодні, що завтра вони були гідними представниками нашої умми, — каже голова ЛМУ Ніяра Мамутова. — Приїжджають діти з маленьких міст, хтось уперше — їх взагалі вражає велика будівля ІКЦ Києва, умови для мусульман тут. Вони повертаються до своїх міст, наповнені враженнями та гарними емоціями.
— Уперше ми окремо зібрали підлітків 11–13 й 14–16років. Вважаю, що це була гарна ідея, бо теми підходили саме для їхнього віку, і всім було комфортно разом, усі подружилися. Програма була насичена, діти весь час були зайняті: лекції, майстер-клас, у вільний час вони грали в ігри, — розповідає одна з організаторок семінару Анна Отман.
Жіноча організація «Надія» за підтримки Ліги мусульманок України провела семінар для мам і майбутніх мам. Захід зібрав понад 20 учасниць. Для розгляду двох великих запросили фахівців із цих питань: Танзілю Ісу — психолога-практика, педагога, членкиню комітету ЛМУ та Танзілю Міндубаєву — акушерку, студентку медичного університету.
Розкриваючи першу тему «Планування вагітности. Підготовка до пологів», Танзіля Міндубаєва розповіла про правильне харчування, вітаміни для вагітних, потрібні обстеження, а також корисні вправи для майбутніх мам.
Друга тема була присвячена вихованню дітей. Танзіля Іса розбирала з учасницями семінару особливості виховання дітей у немусульманському суспільстві: що вимагає найбільшої уваги, як стати дитині другом тощо.
Іслам узагалі приділяє велику увагу дітям та їхньому вихованню. У Корані безліч історій і притч, що стосуються до цього питання. Усі батьки намагаються робити все, що від них залежить, щоб виховати гідне покоління, яке стане опорою для нашої умми та релігії, адже виховання високоморальної особистости — це добро для всього суспільства.
Ліга мусульманок України (ЛМУ) провела цикл із 12 онлайн-лекцій для мусульманок, що хотіли поглибити обізнаність у питаннях акиди (ісламського віровизнання), що є обов’язковим елементом традиційної мусульманської освіти, основою ісламського віровчення та охоплює такі постулати, як віра в єдиного, вічного та всемогутнього Бога (Аллага); віра у святість і несотвореність Корану; віра в безсмертя душі, існування раю та пекла, воскресіння мертвих у Судний день; віра в ангелів і в існування шайтанів і диявола (Ібліса), віра у пророків Аллага: Адама, Нуха (Ноя), Ібрагима (Авраама), Мусу (Мойсея), Давуда (Давида), Ісу (Ісуса) та Мухаммада (мир їм усім); віра в те, що Аллаг упризначив долю кожної людини.
Жінки мали змогу не просто прослухати лекції, а й поставити будь-які питання викладачам. По завершенні курсу відбулася перевірка здобутих знань, і за результатами екзамену двадцять п’ять сестер із різних міст України отримали сертифікати, підписані муфтієм ДУМУ «Умма» Саідом Ісмагіловим та очільницею ЛМУ Ніярою Мамутовою. Сертифікати урочисто вручено під час семінару для активісток громадських організацій, що є членами Ліги мусульманок України.
Як пояснила Ніяра Мамутова, повний цикл лекцій з акиди прослухали понад сімдесят жінок:
— Час від часу жінкам-активісткам, волонтеркам доводиться стикатися з ситуацією, коли в розмовах на теми віровизнання, співбесідники дозволяють висловити сумнів у компетентності, достатньому рівні знань сестри — і все через те, що та, мовляв, не має спеціальної релігійної освіти. Це одна з причин, чому так багато жінок виявили бажання поглибити свої знання. Так би мовити, підтягнутися в цих питаннях, зміцнити іман. Багато слухачок курсів прагнуть мати ці знання ще й для того, щоб бути ефективнішими у вихованні власних дітей, більше знати й ділитися цими знаннями з оточенням.
Лекції мусульманкам читали викладачі з шаріатською освітою, члени Української ради з фатв і досліджень, зокрема очільник Всеукраїнської асоціації з вивчення Корану, імам мечеті Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада (Львів) Мурат Сулейманов, голова ГС «Всеукраїнська асоціація «Альраід» Сейран Арифов, завідувач відділу ознайомлення з історією та культурою ісламу ІКЦ Києва Тарик Сархан. Однією з екзаменаторів слухачок була магістр шаріатських наук, випускниця факультету шаріатських наук та арабської мови Єменського університету науки й технологій (Сана), членкиня Шаріатської ради ДУМУ «Умма», активістка ГО «Благодія» (Дніпро) Анастасія Радовелюк.
30 жовтня відбувся Міжнародний жіночий форум, організований Лігою мусульманок України. В заході взяли участь представники влади, голови громадських організацій, волонтерки з різних міст України. Метою форуму було об’єднати та надихнути жінок-волонтерок, вмотивувати й наповнити новими силами для продовження активної діяльності в різних містах України.
«Ми так давно не збиралися разом, що зараз це велике щастя, що все вийшло. Сподіваюсь цього натхнення вистачить надовго» – ділиться враженнями учасниця форуму Анжела.
Для досягнення мети були запрошені українські мусульманки, які досягли успіху, попри всі проблеми та стереотипи в нашому суспільстві. Також серед спікерів були успішні мусульманки з інших країн (Великобританія, Кувейт, Індонезія), залучені в громадському секторі. Мусульманки ділилися досвідом і порадами.
Мусульманок прийшли підтримати головні спеціалісти відділу співпраці з релігійними спільнотами Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) В’ячеслав Горшков і Вікторія Кочубей.
Голова волонтерського об’єднання з Кувейту «Дана» Маналь аль-Мусалям розповідала, як любити волонтерство і не втомлюватися від того, що робиш. Аніфе Куртсеїтова, голова ГО «Кримська родина», надихнула учасниць історією створення дитячої школи, в котрій працюють заради збереження культури та традиції кримських татар. Гаяна Юксель, членкиня Меджлісу кримськотатарскього народу, нагадала всім про жінок, котрі зараз лишилися в Криму без чоловіків та як їм зараз нелегко нести на плечах виховання і забезпечення дітей. З кожного виступу учасниці могли винести щось цікаве, необхідне і корисне для себе.
«В нашому суспільстві, коли мусульманка кожен день стикається з нерозумінням і упередженим ставленням до себе, буває складно ставити в плани високі цілі. Часто нам заважає страх, що нічого не вийде і все залишається в мріях. На форумі спікерки допомагають жінкам в першу чергу повірити в себе і в те, що все можливо, завжди є вихід з будь-якої проблеми; вони самі та їхні досягнення – чудовий приклад і важливий досвід для кожної з нас», – каже голова ЛМУ Ніяра Мамутова.
Форум пройшов у змішаному форматі: частина виступів була наживо, а частина – онлайн. Протягом форуму діяла фотовиставка «Батько в родині» і «Хіджаб – мій вибір», також був ярмарок рукотворів від українських майстринь, де можна було придбати іграшки, екоторбинки тощо. Гроші з продажу йшли на лікування онкохворим дітям.
Громадська організація «Мар’ям», що входить до Ліги мусульманок України, організувала серію мотиваційних зустрічей юних послідовниць ісламу з креативними, успішними людьми, що надихають. Активістки «Мар’ям» переконані, що підлітковий вік надзвичайно важливий для формування особистости, усвідомлення життєвих цілей та пошуку способів самореалізації, і сподіваються, що спілкування з тими, хто спромігся досягти високого рівня в певній галузі, їхні поради й досвід надихнуть дівчат-підлітків до особистісного зростання, допоможуть раціонально використовувати здібності та сили на шляху до мети.
26 вересня відбулася зустріч з експертом з продажу одного з найбільших столичних агентств нерухомости Еннаном Бекіровим:
«Естафету успіху розпочав молодий підприємець, мусульманин Еннан Бекіров <…> Зустріч побудували у вигляді діалогу, тому пан Еннан представився, розповів як йому вдалося збудувати підприємство у 22 роки, — інформує «Мар’ям». — Пан Еннан наголосив, що для успішної роботи необхідно бути в ресурсі щодня, слідкувати за рівнем життєвої енергії та місцями її втрати, а дівчата поділились одна з одною власними рецептами відновлення сил».
Мусульмани не відділяють світське життя від релігійного, тож на зустрічі йшлося і про пріоритети — такими гість назвав стосунки із Всевишнім та з самим собою:
«Якісні та вчасні молитва, сон, їжа і планування часу не лише дають сили та енергію для успіху, а й дисциплінують розум, організовують день».
Молодий підприємець наголосив, що в будь-якій справі треба проаналізувати ситуацію з усіх боків перед конкретними діями, зосередитися на основному й мати волю відмовитися від другорядного; навчитися спершу працювати з меншими формами, а потім переходити до великих.
Пан Еннан звернув увагу, що лише правильний і якісний процес крок за кроком приведе до правильного результату, й застеріг не витрачати великих ресурсів на покращення, а вкладати в себе, підвищувати свою майстерність день за днем.
«Пам’ятайте, досконалості немає меж!» — нагадав лектор і побажав успіху в усіх починаннях.
Після лекції та бесіди з гостем для дівчат провели майстер-клас: активістка Мар’ям Амер поділилася навичками створення незвичних «солодких» букетів із прихованим у них секретом.
«Талановита Мар’ям Амер навчила дівчаток створювати солодкі букети з бутонів з десертною таємницею. Дівчата зробили кожна свій унікальний і неповторний букет і поспішили додому — подарувати солодке життя своїм рідним і планувати власний успіх», — повідомляє ГО «Мар’ям» і дякує Еннану Бекірову та Мар’ям Амер за навчання юних мусульманок і приклади для натхнення.
Форум європейських молодіжних і студентських організацій FEMYSO, загальноєвропейська мережа, у складі якої — 32 організації-члена з 20 європейських країн, провів «Переговори з політики ЄС 2021» — організований проєктом MEET симпозіум «Європейський день боротьби з ісламофобією».
На цій онлайн-конференції обговорювали пріоритети політики з викорінення дискримінації, що розвивається в ширшому контексті гендерної нерівности в Європі, і через яку страждають мусульманські жінки.
Учасницею симпозіуму була глава Ліги мусульманок України Ніяра Мамутова, яка розповіла кореспонденту нашого видання, що її особливо вразила мова Малкольма Джелло, члена Європарламенту, генерального доповідача з питань расизму та нетерпимости в Європі ПАРЄ:
— Малкольм Джелло навів результати глибокого аналізу ситуації, що склалася з проявами ксенофобії, зокрема ісламофобії, в Європі, зауваживши, що закривати очі на цю проблему не можна і що треба її розв’язувати. Представники європейських інститутів, організацій громадянського суспільства та експерти обговорювали політичні пріоритети, зосередившись на необхідності усунення дискримінації, що з нею стикаються мусульманські жінки в Європі. Цьому ж питанню була присвячена і промова Єврокомісара з питань рівності Хелени Даллі, що відзначила: закривати очі на проблему ісламофобії, від проявів якої в Європі страждають найбільше та передусім мусульманські дівчата й жінки, не можна. І що пошук способів викорінення цього явища має бути у фокусі уваги міжнародної спільноти, політиків, урядів і неурядових організацій.
За словами очільниці Ліги мусульманок України, у симпозіумі взяли участь як спікери співголова Європарламенту, що представляє міжнародну групу з боротьби з расизмом Корнелія Ернст, менеджер з операцій та політики Європейського форуму мусульманських жінок Cаня Білич, старший фахівець із захисту інтересів, загальноєвропейської мережі антирасистських НУО European Network Against Rasism Джулі Паскоет, члени Європарламенту Брандо Беніфей та П’ерфранческо Маджоріно, засновник Dokustelle, Центру документації ісламофобії, Еліф Адам, професорка Університету Ібн Хальдуна Лінда Хіоко, менеджер проєктів Al Fanar Foundation Ібрагим Ріфі, представниця Центрального європейського університету Габріела Гобі, віцепрезидент Європейського Союзу студентів Замзам Ібрагим.
Два дні, 11–12 вересня, у Києві тривала робота практичного офлайн-семінару з міжрелігійного діалогу Helianthus. Участь у ньому взяли представники релігійних громад, семінаристи, служителі різних церков і релігійних організацій, вірні та волонтери, науковці та громадські активісти.
Серед учасників були й представниці Ліги мусульманок України: очільниця організації Ніяра Мамутова та голова ГО «Сафія» Танзіля Іса.
Організатори семінару ставили за мету підвищити обізнаність учасників у сфері різних релігій, розвинути навички діалогу, розв’язання міжконфесійних конфліктів і сприяти миротворчій діяльності в Україні.
— Організатори — некомерційна та неурядова організація, орієнтована на міжкультурний та міжрелігійний діалог, The Oriental Studies Circle, ініціювали та провели цей практичний семінар за підтримки Міжнародного центру міжкультурного і міжрелігійного діалогу ім. Короля Абдалли (KAICIID, Австрія) та Державної служби України з етнополітики і свободи совісти <…> Крім лекцій та виступів були практичні заняття та тренінги, під час яких ставилися конкретні завдання, моделювалися ситуації, що з них треба було знайти вихід саме шляхом діалогу. Більшість конфліктів виникає через незнання засад віровчень, тож проводили й короткий «лікнеп» із наданням інформації про виникнення тих чи тих релігій, їхні базові цінності, морально-етичні засади, символи та святині. Надзвичайно важливо, що під час таких заходів представники різних церков і релігійних організацій мають змогу й неформального спілкування, обміну думками, знаходячи не те, що розділяє, а те, що є спільними цінностями, — розповідає Ніяра Мамутова.
За її словами, серед учасників були представники Православної Церкви України, Української греко-католицької церкви, різних протестантських церков, Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), рідновіри, агностики, буддисти й ті, що не відносять себе до послідовників певної релігії. Усі ці люди прагнуть миру та злагоди в суспільстві, толерантного та шанобливого ставлення до переконань одне одного, співпраці та взаємодії у розв’язанні проблем суспільства та подолання ксенофобії, яка ще, на жаль, існує на побутовому рівні.
Символічна назва семінару — Helianthus. У перекладі з латини це назва соняшника — рослини, квітка якої цілий час тягнеться до сонячного світла, що розганяє пітьму, в тому числі морок невігластва.
Шістнадцять мусульманок із різних міст України, активісток громадських організацій, що входять до Ліги мусульманок України (ЛМУ) та ГС «Всеукраїнська асоціація «Альраід» взяли участь у п’ятиденному освітньому таборі, організованому Лігою та «Альраідом» у Генічеську Херсонської области. Семінар був присвячений особистісному зростанню, «шліфуванню» комунікаційних навичок, поліпшенню ефективности роботи, а також удосконаленню вже набутих знань — як у сфері суспільної, громадської волонтерської діяльности, так і в духовній: дівчата приділяли час вивченню Корану й таджвіду (правилам його читання).
Глава Ліги мусульманок України та голова національно-культурної організації «Ана-Юрт» (Запоріжжя) Ніяра Мамутова зазначає, що цей п’ятиденний семінар-практикум — перший за чотири роки, проведений у форматі освітнього табору. Перед цим семінари та тренінги для сестер були одно- або дводенними та проводилися в різних містах України переважно для місцевих мусульманок. А від початку оголошеної пандемії більшість заходів відбувалися у форматі онлайн-конференцій.
— І хоча це дозволяло значно збільшити кількість учасниць і розширити географію, але ніщо не замінить живого, безпосереднього спілкування з лекторами, можливости подискутувати без обмеження часі, поділитися думками, ближче познайомитися з сестрами з інших міст, зміцнити співпрацю, розробити нові напрямки, запропонувати нові проєкти та програми, — каже пані Ніяра. — Давно вже не було таких таборів, дуже скучили не тільки за можливістю поліпшити свою роботу, а й за живим спілкуванням із сестрами. Такі табори дуже потрібні, бо для волонтерів це не тільки навчання, а й можливість інтелектуальної, емоційної та навіть фізичної підзарядки, перезавантаження. Адже волонтери цілий рік цілком віддають себе добрим справам, присвячують себе роботі на благо суспільства, часто жертвуючи особистим часом, відпочинком. <…> Тож ми дуже хотіли, щоб сестри відпочили на березі Азовського моря, наповнилися духовно і фізично. До того ж перебування в такому таборі допомагає зміцнювати зв’язки між представницями різних громадських організацій, сприяє появі нових ідей та проєктів. Також семінар духовно наповнює сестер.
Як розповіла директорка табору, активістка громадської організації «Мар’ям» (Київ), членкиня ЛМУ Сюзанна Іслямова, основною темою табору була робота над собою, навчання навичок ефективної взаємодії з іншими громадськими організаціями, вдосконалення лідерських якостей та вміння працювати в команді:
— Четверо лекторів: шейх Сейран Арифов (голова Всеукраїнської асоціації «Альраід»), брат Біляль Хамза (ІКЦ Одеси), сестра Танзіля Іса (ГО «Сафія», Запоріжжя) і я читали лекції, проводили бесіди практичні заняття, тренінги, на яких наші активістки з Києва, Харкова, Сум, Запоріжжя вдосконалювали навички роботи, вчилися тайм-менеджменту, планування діяльности, дізнавалися секрети досягнення найефективніших результатів. Основні напрямки: робота над собою, вміння правильно вести діалог з людьми. Теми лекцій: «Золота середина в ісламі», «Приклади з життя пророка Мухаммада (мир йому і благословення)». Були заняття двічі на день з вивчення та правильного читання Корану, таджвіду — їх проводили сестри Самія Ерада, Віра Фриндак і я. Були практичні тренінги з планування та ефективній роботі в команді під керівництвом сестри Танзілі, психолога.
За словами Сюзанни Іслямової, учасницями табору стали найініціативніші сестри, що показали себе в роботі за останні рік-два. Таких дівчат, активісток і волонтерів, було набагато більше, але не всі з запрошених змогли приїхати з різних причин: робота, наявність маленьких дітей тощо. Однак, як запевняють у Лізі, це не останній табір, і можливість збагатитися новими знаннями та відпочити на березі моря, матиме кожна сестра.
Ніяра Мамутова повідомила, що цими днями в Генічеську проходить ще один організований Лігою мусульманок України п’ятиденний табір. Цього разу його учасницями стали дівчата-підлітки 14—16 років із різних міст країни, що вже зарекомендували себе як активістки та волонтери, виявили інтерес до громадської роботи, допомагали старшим у реалізації різних проєктів — від добродійних акцій, екологічних програм до культурно-просвітніх заходів.
Ліга мусульманок України (ЛМУ) за сприяння Всеукраїнської асоціації «Альраід» котрий рік поспіль організовує для юних послідовників ісламу літній оздоровчий табір, обираючи для цього наймальовничіші куточки нашої країни. Зауважимо, табір не тільки оздоровчий, а й освітній: діти й підлітки мають можливість удосконалити свої знання релігії, поліпшити вміння читати Коран за правилами таджвіду тощо.
Цього року мешканці табору «Дружба» десять днів насолоджувалися природою Тернопільської области, ходили в походи, увечері проводили час біля вогнища, слухаючи розповіді наставників, а вдень удосталь хлюпалися в басейні та навчалися рукоділля на майстер-класах декоративно-ужиткового мистецтва.
Як розповіла заступниця голови ЛМУ Ольга Фриндак, цього року можливістю відпочити з користю для душі, духу й тіла скористалися понад 70 юних мусульман:
— Відпочивали ми в Бучацькому районі Тернопільської області. Табір розмістили на одній із турбаз у дуже красивому й мальовничому місці, в лісі. Цього року приїхала рекордна кількість дітей і підлітків — 73 особи. Охочих було значно більше, але турбаза могла забезпечити комфортне розміщення тільки такої кількости дітей. Тож наступного року думатимемо, як забезпечити корисним і пізнавальним відпочинком у таборі «Дружба» всіх охочих.
Ми потурбувалися не тільки про зручне розташування дітей, а й про халяльне харчування, про насичену програму. Як завжди, дітей супроводжували не тільки педагоги. Обов’язкова присутність лікаря гарантувала не те, що щоденний, а щохвилинний контроль самопочуття і фізичного стану кожної дитини. А про душевний, духовний стан подбали наставники, що проводили заняття та бесіди з дітьми та підлітками на теми морально-етичних основ ісламу, стосунків у сім’ї та з іншими людьми, про те, що для нас важливо в цьому житті, які треба ставити перед собою цілі.
Також були уроки Корану, арабської мови. Цього разу у нас відпочили 30 дівчаток і 43 хлопчики, деякі заняття проводилися окремо для тих і других — наприклад, плавання в басейні, — а деякі майстер-класи, де, як думали, будуть присутні тільки дівчата, зацікавили й хлопчиків: вони з задоволенням училися робити браслети й шарфи-хомути для своїх мам і сестер, і така увага й турбота з їхнього боку до своїх близьких не може не тішити.
Не бракувало й спільних занять: зарядка, посиденьки при вечірній ватрі, спортивні заняття. Змагання проводили практично щодня: стрільба з лука та арбалета, метання списа, лазінні по канату, комплексні естафети, які один з педагогів табору, Тарик Сархан, як постійний учасник Spartan Race Ukraine і DYKA GONKA, вирішив влаштувати дітям в стилі OCR (Obstacle Course Race. — вид спорту, де учасник проходить маршрут із різними перешкодами. — Ред.).
Переможці отримали призи: за перше місце — справжнісінький лук, друге — футболки з символікою табору. Передбачили й пам’ятні символічні призи за третє місце. Мали час і для пейнтболу, волейболу, футболу…
— Крім уроків, бесід, майстер-класів, зарядки і занять спортом щоденна програма передбачала командні тренінги та ігри. Звичайно ж, не пропускали молитви. Був і вільний час для читання книг і настільних ігор — їх було багато, і стратегічних, і шашки-шахи. Була у нас і екскурсійна програма, ходили на Сріблясті водоспади. Можна сказати, що це був піший похід із перешкодами: діти мали подолати й підйоми, і спуски, і досить складні стежки. Вгору до водоспадів ми йшли близько години, але воно того варте: це дуже мальовниче місце, цілий каскад дійсно сріблястих струменів.
Була й автобусна екскурсія, діти побували в Кришталевій печері — однієї з безлічі, що ними славиться Тернопільська область. Ми обрали її через зручність відвідування саме групами дітей і підлітків, — розповідає Ольга Фриндак.
Коли прийшов час прощатися з табором, багато дітей ледве стримували сльози,- адже насичені дні промайнули так швидко, так не хотілося розставатися з новими друзями!
Залишилися задоволені організацією відпочинку й батьки юних відпочивальників — про це свідчать відгуки й подяки в батьківському чаті. Наведемо лише деякі з них:
«… Велике батьківське спасибі організаторам і вожатим табору! Д. дуже сподобалося, вже за всіма скучив! Дякуємо!»
«Спасибі величезне всім, хто вкладав душу в цей табір! Діти дуже задоволені!»
«Приєднуюся до всіх вище сказаних слів. Окремо хочу подякувати за терпіння і підхід до дітей! Стільки дітей і всі такі різні! Якщо кількість дітей буде в наступному році зростати, то точно можна й дві зміни зробити!»
«Не вірю, що все так швидко закінчилося! Зустріла свого Р.: подорослішав, якось інакше почав мислити (правильно)… Сказав, що все дуже сподобалося. А Тарик просто став прикладом для наслідування!»
«Ще раз спасибі вам усім величезне за вашу працю, ваше ставлення, ваш ентузіазм, ваші таланти, знання і вміння! І за те, що щиро ділилися цим усім з нашими дітьми!»
«Я думаю, що якби існувало реаліті-шоу про літні табори, то ви, безумовно, були б найкращі! Нехай Аллаг віддячить вам усім благом за вашу працю!»
«Дуже дякуємо, табір був просто супер! Було дуже класно, дякуємо за відпочинок і дякуємо за те, що навчили правильно читати Коран! Дуже дякуємо!»
«Ассаляму алейкум! Велика подяка організаторам табору, вожатим. Діти залишилися дуже задоволені, батьки теж. Спогадів вистачить на цілий рік.
«Дякуємо всім! Ми дуже вдячні за прекрасну організацію табору! Шкода, що тільки 10 днів — от би тижні три і дві зміни! Іншааллаг, наступного року зустрінемося знову!»
«Ассаляму алейкум! Усім велика, величезна подяка! Діти приїхали щасливі й задоволені. Валізи розпаковувати не хочуть — лишають на наступне літо, вже готові їхати. У разі чого — ми з вами й тільки з вами!»
«Командо, вам бажаю гарної відпустки, відновлення здоров’я і сил. Ми вас дуже любимо!»
«Безмежна подяка всім, хто організував і брав участь у цих щасливих канікулах для дітей! Байдужими не залишили навіть батьків. Ми по-доброму в чаті заздрили й раділи тому, як душевно й цікаво дітям з вами! Хай Всевишній нагородить вас за працю та увагу!»
У Запоріжжі на площі Маяковського активістки ГО «Сафія» подарували мешканцям та гостям міста можливість побачити фотовиставку «Тато в сім’ї», присвячену Дню батька.
Як повідомляють в організації, фотографії з експозиції перед тим брали участь в ініційованому Лігою мусульманок України спільно з ГО «Сафія» Всеукраїнському конкурсі фотографій про роль батька у вихованні дітей.
— Конкурсом і фотовиставкою мусульманки хочуть привернути увагу до важливої, незамінної та водночас не завжди помітну роль батька у вихованні дітей. Діти надихають батьків на щоденні подвиги, батьки допомагають дітям робити важливі перші кроки в житті. Адже найкраще, що може дати батько своїй дитині, як сказано в хадисі — гарне виховання», — каже Танзіля Іса, голова ГО «Сафія».
Виставка має експонуватися й в інших містах України.
Організатори конкурсу та виставки намагаються донести суспільству думку, що роль батька полягає не тільки в забезпеченні сім’ї, її комфортного існування, не тільки в захисті та наданні можливості жінці спокійно виховувати дітей. Роль батька у формуванні особистості дитини, в її вихованні не менш значуща за материнську і не може зводитися до періодичних повчань і нотацій. Дитина, особливо молодшого віку, немовля, малюка, що не здатний ще мислити раціонально, любов і турботу рідних сприймає та відчуває через емоції, що їх дарує голос і дотики мами й тата. Хоч як зайнятий тато, він не повинен обділяти ні себе, ні дитину невимовним щастям спільної гри, прогулянки чи якихось занять, безпосереднього спілкування. Бо саме так формується нерозривний зв’язок між батьком і дитиною: у сина або дочки зміцнюється довіра та повага до батька, що не просто декларує любов до сім’ї, а виявляє її у кожен момент життя дитини.
Підбито підсумки конкурсу світлин «Тато в родині», оголошеного Лігою мусульманок України. Для журі, до якого ввійшли професійні фотомитці, визначити переможця було надскладним завданням. І не тільки тому, що надійшло дуже багато фотографій, а більше через те, що найкращу світлину обрати було вельми непросто: кожен кадр цікавий по-своєму, а якщо на ньому діти з їхньою безпосередністю та щирими емоціями, неможливо відсунути вбік навіть знімки невисокої якости.
За умовами конкурсу, камера спостерігача мала зафіксувати цікаві моменти спілкування татів з дітьми. Фото не мали бути постановчими, зрежисованими — приймалися винятково «живі» світлини, що відбивали мить і настрій ситуації. Підгледіти та встигнути зняти маленький епізод, зафіксувати часточку татового спілкування з малечею, спіймати неретушований вираз обличчя, передати глядачеві не лише атмосферу, а й розуміння того, яке важливе для виховання дітей спілкування з батьком!
— Ми проводили не просто конкурс — це ще й вибір експонатів для майбутньої фотовиставки, що буде присвячена важливій ролі батька у вихованні дитини. Це було справді непросто, вибрати з сотень знімків 35 фіналістів. Кожна фотографія заслуговувала зайняти місце на стендах виставки, бо відбивала неповторні миті життя родини. І навіть якщо та чи та світлина, з точки зору вимогливого професіонала, мала недоліки — світло, композиція тощо, — то ситуації чи емоції, що вдалося спіймати об’єктиву, були унікальні… Журі справді довелося нелегко, — каже голова Ліги мусульманок України Ніяра Мамутова.
Як каже пані Ніяра, конкурс передбачав приз — сертифікат для придбання спортивного інвентарю, щоб татусі з дітьми приділяли увагу фізичному розвитку, але нагорода — не головне:
— Ліга мусульманок України цим конкурсом і майбутньою виставкою вкотре наголошує на тому, що роль батька полягає не тільки в забезпеченні родини та її комфортного існування, не тільки в захисті та наданні можливости жінці спокійно виховувати дітей. Роль батька у формуванні особистости дитини, у її вихованні ніяк не менша за роль матері й не може зводитися до періодичних повчань, щоб дитина запам’ятала якісь моральні норми. <…> Для дитини, особливо наймолодшого віку, для немовляти, для малюка, що не здатен ще раціонально мислити, любов і піклування найрідніших сприймається та відчувається через емоції, що їх дарує голос і дотики мами й тата. Хоч би як був зайнятий тато роботою, він не має обділяти ні себе, ні дитину цим невимовним щастям спільної гри, спільної прогулянки чи якихось занять, безпосереднього спілкування. Адже саме так формується нерозривний зв’язок між татом і дитиною: у сина чи доньки зміцнюється довіра та повага до батька, що не просто декларує любов до родини, а виявляє її кожної миті свого життя.
Якщо хтось подумав, що на конкурс обрали лише милі світлини з суперчемними дітками, то це зовсім не так. Життя, а надто життя маленької особистости, сповнене не тільки ласки й любови близьких. Це й конфлікти, перевірки батьків «на міцність», промацування меж дозволеного та спроби «вити мотузки» з тата. До речі, одну зі світлин, що на ній зображено момент, коли малюк намагається протистояти загрозі покарання за якийсь вчинок, визнали однією з найкращих за красномовністю та стовідсотковою відсутністю ознак «режисури»: хлопчик висловлює свою незгоду, демонструючи татові потужний аргумент — дулю. Як пояснив Євген, батько малого «хулігана», на знімку — середнє дитя з запальним характером, яке вже розуміє, що слово може бути болючим, і тому вирішило, захищаючись перейти в наступ на тата за допомогою жестів. Зазначимо, що фоторепортажі участи в конкурсі не брали, тому, на жаль, лишилося таємницею, як удалося татусеві вийти з ситуації, донести до малого скандаліста, що така поведінка неприйнятна, не давши приводу сумніватися в татовій любові та авторитеті. Але те, що це вдалося — відомо достеменно!
Точно відомо й те, що поширена думка, нібито татусі люблять синів більше, ніж дочок — нічим не підкріплений міф. Майбутні відвідувачі виставки «Тато в родині» зможуть переконатися в цьому, бо емоції та почуття на обличчях батьків під час спілкування з донечками, сяйво та непідробну ніжність у їхніх очах не зімітуєш — це не до снаги й найгеніальнішому акторові!
Сертифікати конкурсу отримали герої двох світлин — Євген Глущенко с сином Назаром таХусам Халаф із донечкою Айшею.
13 червня у Вінниці відбувся семінар для активісток ГО «Добродія», на якому розглядали ефективну взаємодію в команді та принципи командної роботи, роль лідера, планування та інші питання.
Спікерами були голова Ліги мусульманок України Ніяра Мамутова (Запоріжжя), заступниця голови ЛМУ Ольга Фриндак (Київ) та очільниця ГО «Сафія» Танзіля Іса (Запоріжжя).
Семінар у Вінниці — один із багатьох робочих заходів у рамках програми Ліги мусульманок України щодо поліпшення якости командної роботи жіночих мусульманських організацій. Не так давно подібні семінари відбулися в Сумах, Дніпрі, Запоріжжі та Харкові.
— У Вінниці ми присвятили семінар теорії та практиці командної роботи, її плануванню, розподілу ролей та обов’язків у команді. Говорили про те, чому й для чого жінки присвячують свій час громадській роботі, а також про вплив діяльности мусульманок на громадську думку про іслам і його послідовників, — розповіла Ніяра Мамутова. — Психолог Танзіля Іса провела цікавий тренінг, що моделював роботу в команді: групам сестер по четверо дали завдання намалювати певний малюнок, але тримаючи разом один-єдиний фломастер. І потім їх спитали: що вони відчували, коли малювали? Хто був лідером, хто керував процесом, хто «володів» фломастером, а хто просто тримався за нього, дозволяючи комусь іншому вирішувати, куди його спрямувати? Дівчата охоче ділилися: хтось казав, що спершу контролював ситуацію, а потім якось само собою вийшло, що підкорився волі іншої малювальниці; у когось було навпаки — у процесі роботи ролі могли мінятися. Загалом це завдання дуже сподобалося учасницям тим, що допомогло виявити їхні потенції, продемонструвало, як важливо порівнювати свої прагнення та можливості.
Тренінгом була підкріплена й лекція заступника голови ЛМУ Ольги Фриндак:
— Сестри поділилися на команди, складали плани роботи, намагалися знайти відповідь на питання, хто ми, чого хочемо, чого прагнемо, які в нас цілі, і які можуть бути способи їх досягнення, як досягти мети. Говорили про те, які і в чому є потреби в жіночих організаціях, обговорювали причини, які спонукають жінок до громадської роботи, розбиралися — чому сестри приходять в жіночі організації, чи допомагає це задовольнити їхні релігійні потреби, як мусульманок. Говорили про те, що ісламський культурний центр і жіноча організація на його базі сприяють згуртуванню мусульманок, допомагають усвідомити, що їхня громадська діяльність нерозривно пов’язана зі служінням Богу.
Ніяра Мамутова у своїй лекції говорила про те, як важливо у спілкуванні з немусульманами вміти адекватно оцінювати освітній та культурний рівень співрозмовника, щоб правильно донести до нього інформацію про іслам і мусульман:
— Коли ми виходимо в суспільство, ми маємо говорити з людьми, вважаючи на їхній рівень. Наприклад, якщо йдемо на якусь наукову конференцію чи круглий стіл, то повинні розуміти, що наша представниця повинна мати відповідну освіту, рівень. Те саме, коли приїжджаємо до людей не таких освічених: маємо уникати мови, надмірно насиченої складними науковими та філософськими термінами тощо. Щоб донести правду про нас і наші цілі, ми повинні постійно працювати над собою. Повинні мудро підходити до кожної ситуації, щоб розвіювати негативні стереотипи та упередження щодо ісламу та мусульман в суспільстві, щоб думка про нас змінювалося на краще. Потрібно виходити з того, що в немусульманському оточенні кожен мусульманин і кожна мусульманка є амбасадор нашої релігії. Хочемо цього чи ні, але для інших кожна з нас несе образ ісламу.
За словами Ольги Фриндак, її вразила активність вінницьких сестер:
— Попри карантинні обмеження, а Вінниця довгий час була в «червоній зоні», у жінок не згас запал і бажання працювати у громадській сфері та вдосконалюватися, навчатися, щоб бути ефективнішими у своїй діяльності. Було дуже приємно, що, не вважаючи на дощову погоду, сестри зібралися та лишилися працювати з нами на тренінгу. Я дуже задоволена їхньою роботою, їхньою активністю та сама «зарядилася» від них! Ми встигли опрацювати основне з того, що я планувала розповісти, обговорити. Провели і тренінг з командної роботи — відбулось все дуже злагоджено і добре, і мені сподобалося, що сестри розуміють роботу, усвідомлюють, як і що робити, щоб досягати поставлених цілей, і прагнуть озброїтися ще більшою кількістю знань — вони під час семінару були активні, ставили запитання. І хоч через карантинні обмеження ми не проводили таких семінарів у Вінниці від початку пандемії, сестри не втратили давніше здобутих знань і бажання не тільки вчитися, а й керуватися знаннями у своїй діяльності — це дуже тішить.
До роботи в умовах карантинних обмежень під час Рамадану Ліга мусульманок України цього року підійшла озброєна досвідом минулого року.
«Цього року ми зустріли Рамадан підготовленіші до діяльности в умовах карантинних обмежень, — розповідає голова Ліги мусульманок України Ніяра Мамутова.— Торік, коли ми стикнулися з неможливістю реалізувати багато проєктів і програм через „локдаун“, здійснювати звичні форми поклоніння, нам було трохи складно опанувати себе та переформатувати діяльність. Цього року ми заздалегідь спланували роботу, взявши до уваги можливі обмеження: організували онлайн-програми, підготували лекції на важливі теми, прямі етери в соціальних мережах, зокрема для юних мусульман — у нас були прямі етери для дітей молодшого віку та для підлітків. Для найменших ці уроки чергували з майстер-класами. Ще перед настанням священного місяця для волонтерів почалися заняття з акиди (основ мусульманського віровчення. — Ред.), і до кінця місяця ми завершили цей курс лекцій — буде іспит, а після видамо сертифікати».
Особливу увагу, за словами Ніяри Мамутової, приділяли спільному читанню Корану. Там, де умови «червоної зони» не дозволяли збиратися, читання Корану відбувалося онлайн. Це, до речі, забезпечило участь мусульманок не тільки з цих міст, а й охочих сестер із цілої країни.
«Таким чином, з одного боку карантинні обмеження допомогли розширити географію і кількість учасниць, які мали можливість приєднатися до читання Корану, перебуваючи в найвіддаленіших населених пунктах, — каже голова організації. — Але, якщо чесно, ми всі втомилися від неможливости насолодитися безпосереднім спілкуванням, відчути цю радість, ці емоції, почуття єднання — особливо під час спільних іфтарів, молитов. Утім ці онлайн-заняття, конференції дають можливість у режимі реального часу поставити якісь питання, прокоментувати, поділитися своїм баченням ситуації, і багато сестер, особливо звідти, де нема мусульманських громад, дякують за таку можливість».
Окрім культурно-просвітніх, освітніх програм, активістки й волонтерки організацій, що входять до ЛМУ, не забували про добродійність. Вони брали участь в акціях роздачі продуктових наборів малозабезпеченим сім’ям, збирали кошти на подарунки для дітей (акція «Подаруй радість»).
Навіть у період найбільших карантинних обмежень мусульманки не забували про найзнедоленіших співгромадян і збирали кошти на продукти для приготування щотижневих обідів для бездомних, придбання медикаментів і засобів гігієни, а ще організовували збір одягу для них. Так, у Запоріжжі акції «Нагодуй голодного» проводили на залізничному вокзалі «Запоріжжя-2».
«Припинити роздачу обідів мусульманки не могли собі дозволити, розуміючи, що для більшости бездомних це єдина можливість хоча б раз на тиждень отримати повноцінну їжу. <…> Альхамдулілляг, ми не спиняли наші акції, хоча цього року через карантин і ремонт у мечеті готуємо обіди не в ІКЦ. Розподілили обов’язки, і кожна сестра готує частина обіду у себе вдома, а потім привозимо все до місця роздачі. Альхамдулілляг, даємо цьому раду, хоч були побоювання, що під час посту це ще й додаткові фізичні навантаження — і не тільки в процесі приготування цих обідів, коли кожна сестра практично пів дня проводить на ногах біля плити. Потім ми тягаємо ці важкі каструлі, потім роздача, потім везеш додому посуд і миєш його… Але це все компенсується вдячністю в очах людей, і ми не можемо обдурити їхні сподівання», — каже Ніяра Мамутова.
За її словами, в період Рамадану посилився інтерес ЗМІ до теми мусульманського посту. Зокрема, завдяки співпраці з Державною службою з питань етнополітики та свободи совісти, Ліга мусульманок України розміщувала на спеціально створеному сайті «Нова бібліотека Софії-Мудрости» матеріали, що пояснюють немусульманам значення та традиції священного місяця, тож арсенал можливостей культурно-просвітньої, освітньої діяльности поповнився ще одним майданчиком, що сприятиме донесенню до суспільства неспотвореної інформації про іслам і мусульман, у тому числі про справжній стан і статус жінки в ісламі.
22 травня мусульманки Сум організували захід до Дня вишиванки. До ісламського культурного центра міста запросили дітей, підлітків та їхніх матусь, а також студенток із різних країн — звичайно, гості прийшли у вишиванках. Учасники зустрічі дізналися про історію виникнення свята, традиції вишивання, розмаїття та значення орнаментів і кольорів, а також про те, чим відрізнявся орнамент у регіонах України.
— Майже такий захід ми проводили чотири роки тому до Всесвітнього дня хіджабу. Тоді всім сподобалося, й ми вирішили провести захід в оновленому вигляді з нагоди Всесвітнього дня вишиванки, — каже голова жіночої громадської організації «Амалія» Анжела Хуснутдінова. — До того ж мусульманки в нашій країні залюбки носять вишиванки, дотримуючись релігійних норм.
Охочі могли приміряти намітку, що їм вив’язувала активістка та викладачка ГО «Амалія» Євгенія Камінська:
— Виготовляли тканину з льону, вибілювали й шили сорочки, а серпанок, найтоншу тканину, використовували як намітку. Довжина її була від трьох метрів. Деяким дівчатам було так цікаво, як можна покрити голову такою наміткою, що вони попросили провести майстер-клас, — розповідає вона.
Наприкінці заходу відбувся невеликий конкурс: діти поділилися на три групи, й кожна намалювала чоловічу та жіночу сорочки, оздобивши їх певними орнаментами та кольорами. А після було смачне чаювання з короваєм.
— Сподіваємося, наступного року ще більше людей долучиться до Дня вишиванки, адже це не просто українське вбрання, — додає Євгенія Камінська.
Ліга мусульманок України підбила підсумки оголошеного нею на початку року поетичного онлайн-конкурсу «Краса Ісламу душу осяє». Володаркою першого призу — сертифікат на 3500 грн — стала переселенка з Криму Тетяна Ворошилова. Материнські турботи про трьох дітей не завадили їй знайти час і висловити в написаному українською мовою вірші свої почуття, свою молитву.
«Дуа мусульманки»
О мій Господь, о мій Аллаг! Тобі ввіряю я життя! Життя своє й моїх дітей, Ти збережи їх від страстей! Від негараздів і від бід, О мій Аллаг, їх захисти! Шайтана стріли проти них, Я Раббі, прошу, відведи!
В досвітній час стою з мольбою. Прости мені мої гріхи, Що наче злі ті вороги Стоять між мною і Тобою Та заслоняють рай стіною!
Не дай, Аллаг, піти з життя, Зблудивши, втративши іман! І в мить останню не лишай, Слова потрібні нагадай:
Що мій Господь — один Аллаг, Лишень Йому вклоняюсь я! Мухаммад — любий мій пророк, Печать посланців і замок! І що релігія моя — Один Іслам, на все життя! Він душу гріє у часи, Коли нема вже сили йти, Коли здається, що в пітьмі, Що світло згасло ув очах… О мій Господь, о мій Аллаг, На Тебе уповаю я! Тебе всім серцем я люблю, Почуй дуа мої, молю!
Нагадаємо, що тематика представлених робіт була відповідна: вірші, присвячені красі Ісламу, його цінностям, чистоті вдачі, духовності, натхненню, цілям життя.
Переможницю конкурсу визначило журі, у складі якого були професійні філологи. На жаль, інші подані твори не відповідали рівню другого та третього місця.
У планах ЛМУ — публікація творів учасниць на сторінках Мусульманки України в соцмережах.
Трохи більше як пів року тому відкрився в Чернівцях Ісламський культурний центр «Буковина», що став другим домом для тутешніх послідовників Ісламу. Тут збираються мусульмани різних національностей. Сюди приходять не тільки, щоб помолитися в мечеті, першій в області, але й на культурно-просвітні та освітні заходи, уроки Корану.
Попри карантинні обмеження, життя в ІКЦ «Буковина» не завмирає. Нещодавно тут, не прив’язуючись до офіційних дат, провели присвячений хіджабу захід; минулого тижня вітали одну з сестер, що завершила вивчення Священного Корану.
Чернівецькі мусульмани намагаються підтримувати тих, хто у скруті, морально та, по змозі, матеріально. Так, у минулу п’ятницю активістки жіночого відділу влаштували званий обід, організувавши на ньому збір коштів для добродійних цілей. Удалося зібрати три тисячі гривень, і тепер частину грошей буде використають для допомоги незаможній сім’ї одновірців, а сума, що лишилася, призначена місцевому дитячому будинку.
Активістки з трьох міст — Дніпра, Запоріжжя та Кам’янського — взяли участь у семінарі, організованому Лігою мусульманок України. Захід у рамках візитів керівництва ЛМУ до своїх осередків на місцях цього разу відбувся в Ісламському культурному центрі Дніпра.
За словами голови ЛМУ Ніяри Мамутової, взагалі програма не відрізнялася від аналогічних заходів, що пройшли в Сумах і Харкові. Учасниці семінару-тренінгу мали можливість прослухати лекції про командну роботу, планування та соціальну активність.
— Ми спробували провести захід у трохи експериментальному форматі, — розповідає пані Ніяра. — Об’єднавши активісток із трьох міст, ми, з одного боку, створили певну атмосферу конкуренції, адже під час занять учасниці представляли свої міста або команди. Але, з іншого боку, це дало змогу створити певний майданчик для обміну досвідом.
Активістки Ліги активно брали участь в обговореннях і вправах тренінгу. За словами учасниць, вони отримали чимало корисної інформації та можливість інакше поглянути на звичну діяльність.
— Я перед цим не знала багатьох важливих моментів, — ділиться одна з учасниць, Дінара. — Велика вдячність організаторам за можливість узяти участь у семінарі та можливість подивитися на все з іншого боку. Загалом сподобалося, що теми й лектори доповнювали одна одну. Також дуже сподобалася робота в командах, коли ми мали не тільки слухати, а й висловлювати свої ідеї, позиції.
14 березня активістки Ліги гостювали в Харкові. Головною метою візиту було проведення семінару-тренінгу з планування та командної роботи для членкинь жіночої організації «Надія». Тренерка та заступниця голови ЛМУ Ольга Фриндак разом з учасницями семінару розібрала найголовніші моменти, потрібні для успішної та ефективної роботи в команді. За допомогою командних вправ активістки «Надії» змогли визначити та сформулювати свої кроки для досягнення поставлених цілей.
Голова Ліги мусульманок України Ніяра Мамутова у своїй лекції спробувала актуалізувати тему важливости соціального активізму, звернувшись до прикладів з життя відомих сподвижниць. За словами лекторки, в такий спосіб вона хотіла показати, що участь у суспільному житті не є чимось новим для мусульманок:
— Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) вчив, що місія вірянина — не просто існувати, плисти за течією, а приносити користь усьому суспільству. Отже, ми повинні працювати на спільне благо, не бути байдужими до чужих проблем — і це не якесь геройство, а норма життя для мусульманки.
Учасницям семінару сподобався такий приклад — про це свідчили багато питань, поставлених лекторці. Присутні висловили вдячність керівництву Ліги за семінар і лекцію. За словами активісток «Надії», такі зустрічі після довгих карантинних обмежень надихають на нові проєкти та акції.
— Під час неформального спілкування після таких заходів часто чую від сестер слова про те, що саме Іслам зробив жінку повноправним членом суспільства, — каже пані Ніяра. — Я рада, що мусульманки розуміють це й можуть інакше побачити себе. І ще я завжди додаю, що приклад сподвижниць доводить, що наша релігія розкрила шляхи для реалізації наших жіночих умінь і здатностей.
Волонтерки ЛМУ в Києві, Вінниці та Львові допомогли людям, що найбільше потребують підтримки в цей неспокійний час. Кожен набір містив пральний порошок, шампунь, мило, зубну пасту, серветки, мийні засоби, сміттєві пакети, засоби особистої гігієни тощо.
За словами голови Ліги мусульманок України Ніяри Мамутової, більшість отримувачів допомоги — переселенці зі східної частини України: 
Ті, хто отримав допомогу, щиро дякували організаторам.
